Поклик серця
“Наступний!” голосно сказала медсестра, коли з кабінету лікарки Дарї Олександрівни вийшов черговий пацієнт.
“Доброго дня”, привітався Ярослав і, лагідно посміхнувшись, підійшов до столу, сів на стілець.
“Доброго здоровя”, відповіла Даря. Лікарка була молодою, і звертатися до неї по-батькові було незвично хіба що медсестра так робила.
Піднявши очі на візитера, вона одразу впізнала знайомий погляд сіро-зелених очей. Серце забилося частіше, але вона взяла себе в руки.
“Ярослав?” це був її колишній однокласник, вони дружили в школі.
Коли Даря після школи поїхала до Києва вступати до медінституту, Ярослав залишився в їхньому невеликому районному містечку. По-перше, хворів батько, а по-друге, він не зміг нікуди вступити, а на платне навчання батько не міг тягнути. Мати померла шість років тому жили вдвох з батьком.
Перед нею сидів подорослішавший Ярослав, він став ще гарнішим. Даря сумнівалася, що його турбує здоровя, але все ж спитала:
“Що тебе турбує? Слухаю”.
“Скаржусь на частіше серцебиття, особливо коли бачу тебе”, відповів він із посмішкою.
“Ох, ну я піду”, кинула медсестра, обмінявшись з Ярославом значущим поглядом. Все одно це сьогодні останній пацієнт, і вона вийшла.
“Даря, я прийшов на прийом, бо ти мене уникаєш. А мені треба з тобою поговорити. Післязавтра я виїжджаю в рейс на два тижні. Я все розумію, що ти скажеш: одружений, діти…”
У Дарї з Ярославом у школі були ніжні стосунки. До школи разом, додому теж, ввечері ходили в кінотеатр, гуляли. Обоє гарні, навіть ніхто не сумнівався, що вони одружаться. Але доля розпорядилася інакше. Ще в школі Ярослава не відпускала Олена з паралельного класу. На перервах чатувала його, після школи теж. Але він не звертав уваги на її витівки бачив лише Дарю.
“Ярику, ти все одно будеш мій. Знаєш таку стару пісню: «Нікуди не подінешся, закохаєшся й одружишся, все одно ти будеш мій»?” співала вона йому, а потім голосно сміялась.
Даря вступила до медінституту та поїхала вчитися. Ярослав залишився вдома. Відразу влаштувався на роботу, одночасно навчався на водія в автошколі, хотів стати далекобійником. Потім чекав, коли його призовуть до армії. Армію він відслужив. З Дарєю майже не бачилися вона дуже рідко приїжджала додому на канікули.
Зате після армії до нього причепилася Олена. Вона працювала продавчинею на ринку, була дуже жвавою, могла випити. Одного разу Артем, друг Ярослава, запросив з десяток друзів у кафе на своє деньнародження. Олена влаштувалася поруч із Ярославом, а поки сиділи, він виходив покурити та поговорити з хлопцями. Вона ж непомітно долила йому горілки у вино. Ярослав і сам не помітив, як опянів.
“Тебе щось сильно розвезло”, здивувався Артем, дивлячись на нього. “Зараз викличу таксі, відправлю тебе додому”.
“Підскочила тут же Олена:
“Я його відвезу, саме їхатиму”, і показала телефон у руці.
Артем допоміг Ярославі сісти в таксі, і вони поїхали. Олена ж виявилось, повезла його до себе додому мати була у нічну зміну. Поклала його спати і сама лігла поруч. Що там у них було чи не було, але вранці Ярослав прокинувся, а поруч Олена.
Він зовсім не памятав, як опинився у неї. Олена теж прокинулася і засміялася. У цю мить у дверях зявилася її мати.
“Оце так! Оленко, бачу, у тебе гості. Ну ви даєте!” і захлопнула двері.
“Ой, мама повернулася з ночної зміни. Довго ми з тобою дрімали. Та й не дивно! Після такої бурхливої ночі”, сміялася дівчина. “Ярославе, тепер ти мусиш на мені одружитися, тим більше мама нас із тобою в ліжку застала”.
Ярославові й так було погано дуже боліла голова, а тут ще й Олена з одруженням. Він трохи злякався. Був занадто порядним. Та й Дарю все ще кохав. Сподівався, що після інституту вона, можливо, повернеться сюди працювати.
“Я піду, Олено”, сказав він, піднімаючись із ліжка. “Погано себе почуваю”.
“Розумію, ти ж учора перебрав”, усміхнулася вона. “Давай я тебе проведу”. На прощання повисла у нього на шиї і томно промовила: “До вечора, мій любий, подзвонимо”.
З того часу Ярослав так і не зміг відвязатися від Олени. Незабаром вона повідомила, що чекає від нього дитини, і йому довелося одружитися.
Коли Даря дізналася, що Ярослав одружився, теж дала згоду однокурснику Володимиру, який довго її добивався. Вона вийшла за нього заміж.
“Сумніваюся, що кохаю Володимира”, думала вона, хоч уже була його дружиною. “Якась неправдива у нас сімя. Бачимося рідко він в одній лікарні, я в іншій поліклініці”.
Даря бачила, що Вол