Я присягаю, що бачила його. Доторкнулася. Поцілувала. Відчула. Його подих був теплим, а губи смакували мятою як завжди. На ньому був той самий сірий светр, завеликий, через який він казав, що виглядає як «мякий бандит». Він був справжнім. Він обіймав мене всю ніч. Шепотів на вухо: «Кохаю». Обіцяв, що ми одружимося наступного року. Я памятаю кожну мить як його пальці ковзали моєю рукою, як він плакав, коли плакала я, як кохався зі мною з такою пристрастю, що я думала моя душа розколеться навпіл. А потім він зник.
Я прокинулася сама. Але не злякалася. Подумала, що він пішов на пробіжку, як це бувало. Його парфуми ще пахли на простирадлі. Моя шкіра ще горіла там, де він торкався. Але щось було не так.
Я телефонувала.
Знову.
І знову.
А потім у кімнату увійшла моя найкраща подруга, Оксана, з блідим обличчям. Я не розуміла, чому вона плаче.
«Настю прошепотіла вона. Ти не знаєш?»
Я засміялася. «Знаю що?»
«Максим мертвий.»
Я заплющила очі. «Як мертвий?»
Вона заплакала ще сильніше. «Два дні тому. Автокатастрофа. Тієї ночі, коли була буря.»
Ні. Ні. Ні.
Я закричала, відштовхнула її, назвала жорстокою. Показала їй повідомлення, яке Максим надіслав минулої ночі: «Йду до тебе. Сумую за твоїм тілом поруч.» Вона подивилася на телефон, тремтячи.
«Настю це не міг бути він. Він уже був у морзі.»
Світ перехилився.
Я впала на коліна.
Побігла у ванну, витягла рушник, яким він витерся він був ще вологим. Світер, який залишив на підлозі. Слід від укусу на моїй шиї.
Він був тут.
Повинен був бути.
Але правда була в тому, що Максима поховали вчора.
І якимось чином минулої ночі я кохалася з ним.
Дні минали. Ночі стали нестерпними. Я не могла спати. Щойно заплющу очі бачу його. То біля ліжка, то шепоче щось на вухо. Однієї ночі почула його голос: «Не плач, кохана. Я з тобою.» Спробувала записати лише шум та мій власний переляканий подих.
А потім у мене не прийшли місячні.
Двічі.
Я думала стрес. Жалоба. Травма.
Аж поки не зірвало впяте за день.
Зробила тест.
Дві смужки.
Вагітна.
Я впала на підлогу.
Єдина людина, з якою я була Максим.
Але він мертвий.
Похований. Розкладається.
Але щось росте всередині мене.
Щось, що штовхається вночі.
Щось, що світиться під шкірою, коли вимкнено світло.
І кожного разу, коли я плачу і кажу, що не витримаю
Я чую його голос із тіні:
«Ти не сама. Наш син іде.»
Я не памятаю, як заснула. Прокинулася у ванній, стискаючи тест у руці дві рожеві смужки, що глузують з мого розуму. Днів не розмовляла ні з ким навіть з Оксаною. Телефон дзвонив десятки разів. Я ігнорувала.
Як пояснити, що чекаю дитину від чоловіка, який тижнями під землею? Хто повірить? Навіть я не вірила. Аж до тієї ночі.
Щойно я заснула щось штовхнуло мене зсередини. Не як звичайний рух навмисний. Мовби хотіло привернути увагу. Я схопилася, дихаючи переривчасто, руки на животі. І знову почула його.
Голос Максима. У моїй голові.
«Не бійся, кохана. Я обрав тебе.»
Я верескнула, вискочила з ліжка. Підняла сорочку під шкірою блимнуло блакитне світло. Воно згасло і зникло. Ноги підкосились. Я впала на підлогу, ридаючи.
Наступного дня пішла до лікарні. Розповіла лікарці, що завагітніла після того, як мене відвідав хлопець. Брехала про дати. Брехала про все крім симптомів.
«Дивні сни. Світіння шкіри. Голоси тих, кого немає.»
Вираз обличчя лікарки змінився від тривоги до холодної підозри.
«Зробимо аналізи. Стрес сильно впливає на розум, особливо з гормонами вагітності.»
Вона приклала стетоскоп до мого живота і завмерла.
«Не чую серцебиття. Але щось рухається.»
Мені зробили УЗД. Лікарка зблідла, регулюючи сканер.
«Плід є. Але він світиться.»
Я пішла, не дочекавшись результатів. Тієї ночі снився Максим на березі нашого улюбленого озера, вітер коливав його светр.
«Наш син не такий, як інші, сказав він. Він це я. І ще дещо.»
«Що ти маєш на увазі?»
Він лише зітхнув. «Ти зрозумієш. Але захисти його.»
Я прокинулася штори були розсунуті, хоча я зачиняла вікна. Світер із сну лежав на ліжку. Я торкнулася він був теплим.
Тоді я зрозуміла те, що росло в мені, було реальним. Його. І воно змінювало мене.
Я подзвонила Оксані. Вона прибігла, обняла міцно. Я розповіла все. Показала світіння на животі. Розказала про сни, голос, дитину.
Вона не сміялася. Не кричала.
Прошеп
