Захаре, ти знов прийшов із школи в дірявих штанах? докоряла мати синові. Знов бився, мабуть, з Мишкою? Я ж права? Ну скільки можна вам ворогувати, ви ж однокласники.
Так, мамо, знов з Мишкою, але я його переміг, чесно й гордо відповів син. А якщо чесно, то він перший почав, каже, що Олеся дружить тільки з ним. Ну, ми ще побачимо погрозив кулаком у вікно тринадцятирічний хлопчина.
Мишкові того разу дісталося, хоча колись він побив Захара нечесно, підступно підставив підніжку. Той упав, не очікуючи, а Мишко навалився зверху. З дитинства ці хлопці змагалися, кому більше подобається гарна дівчинка Олеся, їхня однокласниця. Вона ж, до речі, прийшла зі школи тепер розлючена й у відповідь на матеріні запитання сказала:
Ну от, Захар знову побився з Мишком, і тепер у Мишка буде синє під оком. А Захар штани на коліні порвав від матері йому точно дістанеться, так йому й треба. Ну навіщо він постійно чіпляється до Мишка? І чому Мишко має битися з ним, щоб той відчепився від мене? Мені Захар не подобається
Доню, таке в житті було, є й буде це часто трапляється, навіть у дорослих. Просто дівчинці чи жінці треба зробити свій вибір. Кого вона любить більше. А хлопці завжди зясовують відносини кулаками, казала мати Олесі, але в душі хвилювалася, бо розуміла: незабаром доні доведеться вибирати.
Мамо, мені Захар не подобається, я вже сто разів казала йому не люблю я цього очкарика. Мишко кращий за нього, швидший і гарніший. Ніколи мені не сподобається Захар, ніколи!
Ох, доню, ніколи не кажи «ніколи». Ти не знаєш, що ще трапиться в житті. Воно такі сюрпризи підкидає, що й не розкажеш. І хто знає, яку долю тобі призначено згори. Дай Боже, щоб усе в тебе було добре, сумно похитувала головою мати.
Мамо, та яка тут доля? Я просто люблю Мишка більше, ніж Захара, хіба не зрозуміло? обурювалася донька, але мати думала про своє.
Наближався випускний. Олеся як і раніше дружила з Мишком, а Захар мовчки страждав. Він розумів, що зовнішністю програє своєму вічному супернику. Вони вже не билися Захареві було ясно, кого вибрала Олеся. Сварки бували, але до бійки не дійшло.
Олеся з Мишком гуляли ввечері й мріяли.
Знаєш, Мишку, я хочу велику родину. Ось одружимося і в нас буде великий круглий стіл, щоб усі поміщалися. А ще я працюватиму в школі, ти ж знаєш хочу вступити до педуніверситету. А влітку всією родиною поїдемо на море, щасливо посміхалася Олеся, схиливши голову йому на плече.
Мишко слухав мовчки, не перебивав, але й не погоджувався.
Олесю, це, звісно, добре велика родина, але тоді мені доведеться працювати вдень і вночі, щоб усіх прогодувати, усміхаючись, говорив хлопець. Я втомлюватимусь, яке вже тоді море?
Мишку, та я ж теж працюватиму, допомагатиму, носитиму гроші в сімю. Наших зарплат вистачить, серйозно переконувала Олеся.
Ще чого? Ти не будеш працювати, ти сидітимеш вдома, виховуватимеш дітей і чекатимеш чоловіка з роботи, пояснював свою позицію Мишко.
Це ще чому вдома? здивувалася дівчина.
Тому що ти жінка, і маєш сидіти вдома Чоловік голова сімї, запамятай: як він скаже, так і буде.
Олесі ця розмова не сподобалася вона побоювалася, що перейде на крик, тому пішла додому, махнувши Мишкові рукою. Той д