В житті не лише жінкам не щастить у сімейних справах, а й чоловікам теж. Віктор один із таких. Перед ним постає запитання: що з ним не так?
“Мені вже тридцять вісім, а я досі не був щасливим, хоча двічі одружувався. Точніше, офіційно один раз, а другий раз жив без шлюбу. І знову ні до чого доброго не прийшов. Де ж моє щастя? Чому воно мене уникає? Чому мені трапляються не ті жінки, чи я не там їх шукаю?”
Віктор сама доброта. Всім прагне допомогти, усіх захистити від лихого. Навіть знайомі йому кажуть:
“Віть, тобі треба працювати добрим чарівником. На всіх доброти не вистачить, усіх не пожалієш.”
Але таким він уродився. Живе з батьками в селі, у них великий дім, господарство. Руки ростуть звідки треба може бути зварювальником, водієм, збирати меблі, полагодити пральну машинку, у електриці розбирається. Тому в селі його розривають. Але окрім цього він працює на вахті. Заробляє непогано. А як приїде додому відпочити тут же односельці навалилися: у одного те, в іншого інше.
“Сину, ну чому ти такий безвідсотковий? лається мати. Приїхав відпочити після вахти, і знову працюєш. Там наробляєшся, а тут тобі й перепочинути не дають.”
“Мамо, ну людям теж треба допомогти.”
“Люди, сину, хитрі. Ти їм безкоштовно все робиш, не береш грошей. А вони це розуміють, інших за гроші наймати не хочуть.”
“Та годі, мам, з мене не убуде,” завжди така була відповідь.
Коли Вікторові було двадцять два, він одружився з Валею. Вона була на два роки молодша, гарненька та дуже жвава. Матері Віктора вона не подобалася.
“За дружину треба брати скромну та тиху, а не таку як Валя. Вона в свої двадцять багато чого повидала, а ти познайомився з нею місяць і одразу до ЗАГСу. Хто тебе так поспіхом гнав?” бурчала мати.
“Мамо, тобі все не так. Що б я не зробив усе не так. Ну чим тобі Валя не подобається? Жвава? Так мені така дружина й потрібна, бо я сам не такий. Мужики бувають спритні, а я що?” виправдовувався Віктор.
“Гаразд, мовчу,” відповіла мати, але потім нічого мені не кажи. Міг би придивитися до Оленки, нашої сусідки. Вона скромна, господарська, ввечері вдома сидить, ніхто про неї поганого не скаже.”
Жили в батьківському домі, правда, у Віктора був окремий вхід з іншого боку, тож свекруха іноді й не бачила невістку. За худобу доглядали Віктор і батько. Мати лише корову доїла.
Щойно він їхав на вахту, у його дружини починалося веселе життя. Вона пристосувалася: як побачить, що світло у батьків погасло значить, лягли спати. Тихенько одягалася й виходила з дому через город. У клуб на танці, а іноді після них її проводив хтось із місцевих хлопців, а то й із сусіднього села.
Одного разу свекрусі стало погано, і батько Віктора пішов до невістки Віктора якраз не було. Зайшов у кімнату сина, двері відчинені, надворі ніч, а Валентини вдома нема. Розгубився.
“Де ж ця Валя? Чоловіка нема вдома і її нема,” подумав він і пішов до сусідки.
Зінаїда, мати Оленки, прибігла до свекрухи. Та страждала від головного болю, навіть очі відкрити не могла. Добре, що взяла з собою тонометр виміряла тиск. Принесла ліки і змусила випити.
Вранці свекор підійшов до Валентини, а та ніби ні в чому не бувала, тільки-но прокинулася.
“Де це тебе вночі носить? Пристосувалася: якщо ми тебе не перевіряємо, коли чоловік на вахті значить, можна бігати, хвіст трубою.”
“Я вдома спала,” сказала Валентина. Вона не знала, що свекор був у неї о першій ночі, а її й вдома не було.
“Не бреши мені. Я приходив о першій”
“А тобі, старому, що від мене треба о першій? Ось Вітько приїде я йому все розповім,” відбрехувалася невістка.
“А те, що матері погано було, думав, допоможеш. Може, до фельдшера б побігла. Довелося до Зінаїди йти.”
“Гаразд, не кипятися. Я до матері бігала, їй теж погано було. Ось і була в неї майже до третьої,” відповіла невістка. А батько задумався може, й справді вона права.
Вікторові батьки нічого не сказали, але одного разу він приїхав із вахти на тиждень раніше. Причому пізно ввечері. На станції зустрів земляка Михайла, той теж звідкись повертався. Транспорту не було, пішли пішки ідти кілометри три лісом. Одному, звісно, моторошно, але в Михайла був ліхтар, та й удвох веселіше. Краще, ніж на станції до ранку сидіти. До того ж стояла суха осінь.
Віктор постукав у вікно так завжди робив, коли приїжджав. У їхній кімнаті була спальня, Валентина мала б там спати. Але вона щось довго не відчиняла, потім почувся якийсь шаруд, і навіть здалося, що з боку кухні вікно відчинилося. Підійшов і побачив, як якийсь мужик виліз із вікна.