Твої котлети навіть кішка не їсть, реготав чоловік, викидаючи їжу у смітник. Тепер він обідає у благодійній їдальні, яку фінансую я.
Тарілка розбилася об дно відра, і дзвінкий лускіт заставив мене здригнутися.
Дивись, навіть Рекс відвертається, він сміявся, показуючи на пса, який демонстративно відійшов від миски.
Сергій витер руки про вишите рушники, які я вибирала півроку, щоб вони ідеально пасували до кухні.
Він завжди морочився дрібницями, коли вони стосувалися його вигляду.
Марічко, я ж казав. Ніколи не готуй вдома, коли чекаю гостей. Це селянсько. Пахне хатою.
Він скривився, ніби ковтнув оцту.
Я дивилася на нього на його ідеально завірені манжети, на швейцарський годинник, який він ніколи не знімав.
І вперше за роки я не відчула ані болю, ані злості. Лише холод. Глибокий, як січнева ніч.
Вони приїдуть за півгодини, додав він, не помічаючи мого виразу. Замов у «Золотому дубі» стейки. І той салат з трюфелями. І приберися. Надягни ту блакитну сукню.
Його погляд ковзнув по мені.
І заколи волосся. Розкуйовджена виглядаєш дешево.
Я мовчки кивнула. Механічно.
Поки він викликав водія, я збирала уламки. Вони були гострі, як його слова. Я не сперечалася. Навіщо?
Усі мої спроби «стати кращою» закінчувалися смітником.
Мої курси випічки він назвав «розвагою для скупих жінок».
Мої спроби прикрасити дім «селюцьким кічем».
Моя їжа, в яку я вкладала душу, летіла у відро.
Так, візьми ще вино, говорив він у трубку. Але не те, що Марічка купувала. Дороге.
Я підвелася, викинула скалки й подивилася у відблиск вікна. Втомлена жінка з пустими очима. Жінка, яка занадто довго намагалася бути меблями.
Я пішла у спальню. Але не за сукнею. Дістала валізу.
Він зателефонував через три години, коли я вже сиділа у дешевому номері готелю «Світанок». Я спеціально не поїхала до родичів щоб він не знайшов мене.
Де ти? його голос був спокійний, але під ним ховалася злість. Гості тут, а господині нема. Соромно.
Я не повертаюся, Сергію.
Що? Образилася через котлети? Марічко, не будь дурною. Повертайся.
Він не просив. Він наказував.
Я подаю на розлучення.
Тиша. На тлі чулися сміхи й брязкіт посуду. Його вечір тривав.
Зрозуміло, пролунав нарешті його голос із крижаною насмішкою. Вирішила погризтися. Добре. Пограй у самостійність. Подивимось, скільки ти протримаєш. Тиждень?
Він клав трубку. Він не вірив. Для нього я була лише ремонтованим приладом.
На зустрічі в його офісі він сидів за довгим столом, поруч із гладким адвокатом, схожим на шулера. Я прийшла сама.
Ну що, нагулялася? він усміхнувся. Я готовий забути цей дурний каприз. Якщо вибачишся.
Я поклала на стіл заяву.
Його посмішка зникла. Він кивнув адвокатові.
Мій клієнт, заговорив той солодко, готовий піти вам назустріч. Враховуючи вашу емоційну нестабільність та відсутність доходів.
Він підсунув папку.
Сергій залишає вам авто. І буде