Завжди повернулась
Коли мати зібралася заміж, Соломія не заперечувала. Їй подобався мамин вибір спокійний та врівноважений Богдан, який завжди гарно спілкувався з нею. До матері ставився з ніжністю та турботою. Усе було добре, але пятнадцятирічна Соломія поставила умову:
Мамо, я не проти твого весілля, тим більше, що дядько Богдан чудова людина. Тобі самій буде сумно, адже я колись таки поїду вчитися до університету. Але я переїжджаю до бабусі.
Як до бабусі? Як у місто? Тобі ж лише пятнадцять, ти ще неповнолітня! Як я залишу тебе без нагляду? мати категорично не погоджувалася.
Мамо, ну який же без нагляду? Бабуся ж тебе сама виховала, от і за мною подивиться, якщо ти так боїшся. До того ж я вже подзвонила до неї, і вона рада, що я їду.
О, зрозуміло, ви вже все вирішили без мене, промовила мати, то сумно, то розчаровано.
Мамо, повір, так буде краще. Хоч дядько Богдан і порядний, але для мене він чужий чоловік.
Мати зітхнула й замислилась, але в цю мить задзвонив телефон бабуся Ганна Степанівна.
Привіт, доню! Ну що, домовилися із Соломією? Я вважаю, що їй буде краще в мене. Ти ж знаєш, як я люблю свою онуку невже я не впораюся з майже дорослою донькою?
Так, мамо, я знаю, як ти її любиш, але серце материнське
Усе буде добре, не хвилюйся. Якось із тобою справлялася, то й із Соломією буде гарно. Я за нею подивлюся.
Мати закінчила розмову, а Соломія вже весело збирала речі:
Мамо, не переймайся, усе буде чудово!
Ганна Степанівна не була «божим підсніжником» вона була звичайною мудрою жінкою, колишньою вчителькою математики. Та й характер у Соломії був запальним. Бували між ними суперечки, але бабуся завжди знаходила правильні слова.
Бувало, посвариться внучка, а ввечері бабуся заходить до неї в кімнату, гладить по кучерявим волоссям і розповідає казки чи смішні історії. Соломія посміхалася й засинала, забуваючи образи. А часом і сама першою йшла миритися, купувала бабусі улюблені цукерки «Солодка леді», вони пили чай, і мир повертався.
Так і жили, поки Соломії не прийшов час їхати. Вона закінчила інститут у рідному місті, знайшла роботу, але зарплата була мізерною. Колеги розповіли, що в Черкасах є гарна компанія з чудовими умовами.
Бабусю, ти не ображайся. Я їду далеко, але ми завжди будемо на звязку.
Соломійко, казала бабуся, гладячи її по волоссю, чи обовязково тобі їхати? Невже тут немає роботи?
Бабусю, я вже тут працювала. Спочатку стажувалася, потім стала спеціалістом низького розряду за три тисячі гривень.
Але ти ще без досвіду! Усе починається з малого. «Де народився, там і згодився», умовляла Ганна Степанівна.
Та Соломія була непохитною. Вона хотіла усього й одразу цікавої роботи і грошей. Зібрала речі й поїхала.
На новому місці їй пощастило. Знайшла гарну посаду з доброю зарплатою, навіть гуртожиток дали. Коли отримала першу зарплату, купила солодощів і навіть улюблені бабусині цукерки. Але вечорі