Він не повинен знати.
Соломія стояла біля підїзду старої пятиповерховки й не могла наважитися натиснути кнопку домофона. У кишені пальта лежала зімята папірка з адресою, яку вона дізналася через спільних знайомих. Дванадцять років Цілих дванадцять років минуло з того дня, коли вона залишила свого новонародженого сина.
Що ти робиш? прошепотіла вона сама до себе. Думаєш, тебе тут чекають з розпростертими обіймами?
Але ноги немов приросли до асфальту. Піти вона не могла, як і увійти. У голові крутилися спогади про той страшний день, коли вона, двадцятидворічна дурниця, піддалася емоціям і наробила дурниць, про які потім шкодувала все життя.
Її колишній чоловік Тарас був класичним прикладом того, як не треба вибирати супутника життя. Красивий, чарівний, дотепний і абсолютно безвідповідальний. Після весілля зясувалося, що у нього дві пристрасті: випивка та азартні ігри. Квартиру, яку їм подарували батьки Соломії на весілля, він зумів програти за півроку.
Не переживай, рибко, говорив він, цілуючи її у маківку. Я все поверну, побачиш. Просто трохи не пощастило.
Коли Соломія дізналася про вагітність, Тарас зник на три тижні. Повернувся зімятий, неголений, з розбитою губою.
Довжок віддавав, буркнув у відповідь на її сльози. Слухай, може, ну його, цю дитину? Нам зараз не до цього.
Це був останній цвях у кришку труни їхнього шлюбу. Соломія подала на розлучення, будучи на сьомому місяці. Батьки підтримали, але з умовою жодного спілкування з Тарасом.
Пологи були важкими. Хлопчик народився слабким, лікарі боролися за його життя перші дні. А потім, коли криза минула, у палату вдерся пяний Тарас.
Охорона вивела його, але він повернувся наступного дня тверезий, з квітами та іграшками.
Соломієнко, прости мене, говорив він, стоячи на колінах прямо в лікарняному коридорі. Я виправлюся, клянусь. Тільки дай мені шанс.
Мати, яка завжди була проти цього шлюбу, влаштувала справжній скандал.
Або ти відмовляєшся від дитини й їдеш з нами в інше місто, або ми тебе знати не хочемо! кричала вона. Вибирай або ми, або це нащадок пияка!
Соломії було двадцять два. Вона щойно пережила важкі пологи, розлучення, зраду. У неї не було ні роботи, ні житла, ні сил боротися. І вона зробила найстрашнішу помилку у своєму житті.
Згадавши, як мати Тараса, Галина Степанівна, забирала малюка, Соломія відчула, як до горла підступив ком. Жінка дивилася на неї з таким презирством, що хотілося провалитися крізь землю.
Підпиши ось тут, сухо сказала вона, простягаючи папери. І можеш бути вільною.
Наступні роки Соломія намагалася забути. Переїхала з батьками до Львова, закінчила курси бухгалтерів, влаштувалася на роботу. Потім батьки загинули в автокатастрофі, залишивши їй невелику квартиру й купу боргів. Вона викручувалася як могла.
Особисте життя не складалося. Двічі Соломія намагалася побудувати стосунки, але як тільки дійшло до розмов про дітей, вона тікала. Як пояснити чоловікові, що в тебе є син, якого ти кинула?
А потім, півроку тому, їй поставили діагноз. Операція пройшла успішно, але лікар сказав чесно:
Дітей у вас більше не буде, Соломіє Олегівно. Мені дуже шкода.
І тоді вона зрозуміла треба спробувати. Хоч побачити його, переконатися, що з ним усе гаразд.
Двері підїзду грюкнули, звідти вийшов підліток у спортивній куртці. Соломія завмерла. Це був він ті самі карі очі, той самий упертий підборідок. Тільки не немовля, а дванадцятирічний хлопець.
Ви когось чекаєте? запитав він, притримуючи двері.
Я так тобто ні, пробурмотіла Соломія.
Хлопець знизав плечима й пішов далі. А вона стояла й дивилася йому вслід, не маючи сили рухнутися.
Гей, Олежку! крикнув хтось із дитячого майданчика. Швидше, а то без тебе почнемо!
Олежко. Його звали Олег. Вона навіть імені не знала.
Соломія розвернулася й пішла геть, але через кілька кроків зупинилася. Ні, так не можна. Треба хоча б спробувати.
Вона повернулася й натиснула кнопку домофона. У динаміку пролунав знайомий голос:
Хто там?
Галино Степанівно? Це це Соломія. Можна мені піднятися?
Довга пауза. Потім клацання замка.
Квартира майже не змінилася. Ті самі шпалери, той самий запах суміш валерянки й свіжої випічки. Галина Степанівна постаріла, але трималася прямо.
Нащо прийшла? запитала вона без предислов.
Я хотіла дізнатися, як він. Як Олег.
Звідки ти знаєш, як його звуть?
Щойно бачила внизу. Хлопці його покликали.
Галина Степанівна усміхнулася:
Ну що ж, за