Оце так поворот!
Гарна Олеся Шевченко збиралася заміж. У вузі всі й гадали, що саме вона, найкрасивіша з групи, швидше за всіх вийде заміж. Та ось обранець виявився їхнім професором доктором філологічних наук, який був давно й болісно одружений. Але хто й коли таке спиняв?
Ще й добре, що різниця у віці лише тридцять років: цілком прийнятно!
Надивилася дурниць в інтернеті! лютувала бабуся Олесі. Ось до чого додумалася він же старший за твого батька!
То й що? упиралася онука, якій подобалася увага літнього професора. Зараз це модно!
Саме тому й модно! Ще собі татуювання на обличчі зроби теж нині модно! На лобі великими літерами напиши «ду*а» тобі личить!
І зроблю! сміялася онука. Завтра ж піду: якраз до весілля!
«Правду кажуть: все божа роса! Ось воно загублене покоління! сумно думала Ганна Миколаївна, дивлячись на дівчину, яка крутилася перед дзеркалом. Немає нічого святого!»
Ти ж бувала в нього вдома! Чай пила! намагалася достукатися до совісті онуки бабуся. З дружиною його знайома! Не соромно?
А чого мені соромитися? Я що, винна, що він у мене закохався? А ходила, бо так прийнято: допомагати студентам з дипломом!
Ото й допомогла! Отримала допомогу і йди з Богом! А ти ж у них у ліж..ко! Подружнє, між іншим!
Нудна ти, бабо Ганно! підсумувала Олеся. І старомодна, як нафталін! А зараз час нових трендів!
Спати з же..ним чоловіком це, по-твоєму, новий тренд? Розчарую тебе: це зветься зовсім інакше! підвищила голос Ганна Миколаївна. І не кажи, що ти його кохаєш ні за що не повірю!
Олеся фыркнула і пішла до себе: назавтра закоханий професор запросив її супроводжувати його на ювілей колеги.
Це був їхній перший вихід у світ разом: треба ж колись починати!
Вони вже жили разом у орендованій квартирі: професор нещодавно пішов від дружини і подала на розлучення. І сьогодні дівчина приїхала по наряд для майбутнього святкування.
Наступного дня в кафе, побачивши гарну Олесю поруч з лисим Олегом Степановичем, професура й доценти трохи остовпіли. Особливо їхні дружини: всі вони були знайомі й навіть дружили з його першою дружиною Наталею.
Принаряджені тітки почали переглядатися: Оце так номер! Ото ж Олежка! Може, це його донька?
Але Олеся поводилася однозначно: загадково посміхалася й клала руку котові на стегно надто сміливо для доньки!
А професор нічого не помічав: він був абсолютно щасливий! Адже Олег Степанович зовсім з глузду зїхав від кохання!
Це зветься «біс у ребро»: розумієш, що це неправильно. Що так не роблять. Що це нечесно. Що зрадив. Але все відбувається ніби проти твоєї волі! Та ще й під гіпнозом!
Почалися танці і він постійно танцював з коханою. І це було чудово: напівтемний зал, ненавязлива музика з минулого, і поруч молода, безтурботна істота, сповнена чарівності й така бажана.
А потім Олесю на «медляк» запросив син ювіляра. І поки Степанович дивився на їхній танець вони танцювали занадто близько! до нього підійшов колега і прямо запитав:
Ну, і що ти з нею збираєшся робити? Чим вона у тебе займається? Вчиться життю і шанує сімейні традиції?
У якому сенсі? здивувався професор, який чекав лише захвату з приводу нової обраниці й зовсім не очікував такого повороту.
У прямому! Вона ж ту..па: в неї очі, як у корови. І на це ти проміняв свою Наталку?
«Заздрить, інакше не буде! промайнуло в голові у Степановича. Як пити дати! Неволі себе не заздриш, якщо така дівчина не з тобою! У них усіх дружини давно не ягідки. Або ягідки, але вже у власному соку! А тут солодкий персик, і цей персик належить йому!»
Стало зрозуміло, що друзі зустріли нову пасію професора холодно й ніякого захвату не виявили.
«Та й з вами! вирішив Олежка. Мені навіть краще! Тепер у мене така насичена особиста життя!»
Музика заграла щось жваве. І дівчина з кавалером почали скакати й крутитися.
Коротка пишна спідниця панночки піднялася, і здавалося, що під нею нічого нема: ох, ці стрин..ги!
Коротше, понеслася коза по городу. Жіноча частина гостей заворушилася: це як же, …, вас прикажете розуміти?
І Олежці стало ясно, що пора звідси, поки не почали бити.
Він узяв Олесю, яка упиралася «я ще хочу танцювати!» і вивів за руку: вдома дотанцюєш!
І тоді в нього вперше зявилася думка: може, він поспішив? Може, не варто було так різко з розлученням, а трохи почекати?
Адже Наталка ніколи б так не вчинила, хоча в молодості була анітрохи не гіршою.
Але чесний чоловік уже все вилив першій дружині: полюбив і йду, пробач! Все т