Мене звільнили через вік. На прощання я роздала колегам троянди, а начальнику передала папку з результатами мого таємного аудиту.
Лєно, нам доведеться розлучитися.
Геннадій промовив це з тією ж батьківською теплотю в голосі, яку вмикав, коли готувався вчинити щось підле.
Він відкинувся у своєму масивному кріслі, схрестивши руки на животі.
Ми вирішили, що компанії потрібен свіжий погляд. Нова енергія. Ти ж розумієш.
Я дивилася на його вихолене обличчя, на дорогий галстук, який сама ж підібрала йому минулого року на корпоратив.
Розумію? Авжеж. Я чудово знала, що інвестори завели мову про незалежний аудит, і йому терміново треба було позбутися єдиної людини, яка бачила все. Мене.
Розумію, спокійно відповіла я. Нова енергія це Катрюся з рецепції, яка плутає дебет із кредитом, але їй двадцять два, і вона сміється з усіх твоїх жартів?
Він скривився.
Справа не у віці, Лєно. Просто твій підхід застарів. Ми топчемось на місці. Потрібен прорив.
Прорив. Це слово він повторював останні півроку. Я будувала цю фірму разом із ним з нуля, коли ми тіснилися в маленькому офісі з обдертими шпалерами.
Тепер, коли офіс став блискучим, я, схоже, перестала пасувати до інтерєру.
Гаразд, легко підвелася я, відчуваючи, як усередині все каменіє. Коли звільнити стіл?
Мій спокій, здається, збив його з пантелику. Він чекав сліз, умовлянь, скандалу. Усього, що дозволило б йому почуватися великодушним переможцем.
Можеш сьогодні. Не поспішай. Кадри підготують документи. Компенсація як належить.
Я кивнула й пішла до дверей. Взявшись уже за ручку, обернулася.
Знаєш, Ген, ти маєш рацію. Компанії справді потрібен прорив. І я, мабуть, його забезпечу.
Він не зрозумів. Лише снисхідно посміхнувся.
У загальному залі ширяла напруга. Всі вже знали.
Дівчата уникали мого погляду. Я підійшла до свого столу, де вже чекала картонна коробка. Швидко.
Мовчки складала речі: фото дітей, улюблену чашку, папку з професійними журналами.
На дно поклала дрібний букетик конвалій від сина він приніс його учора просто так.
Потім дістала з сумки те, що приготувала заздалегідь. Дванадцять червоних троянд по одній для кожного, хто працював зі мною роками. І товсту чорну папку на завязках.
Я пройшла офісом, роздаючи квіти.
Говорила просту подяку. Хтось обіймав мене, хтось сльозив. Ніби прощалися з рідною людиною.
На столі залишилася лише папка. Я взяла її, пройшла повз збентежених колег і знову зайшла до Геннадія.
Двері були відчинені. Він сміявся в телефон.
Так, стара гвардія йде Так, час рухатися далі
Я не стукала. Підійшла до столу й поклала папку на його папери.
Він підвів на мене здивований погляд, прикрив слухавку.
Що це?
Це, Ген, мій подарунок на прощання. Замість квітів. Тут усі твої «прориви» за останні два роки.
З цифрами, рахунками, датами. Думаю, тобі буде цікаво. Особливо частина про «гнучкі методи» виведення коштів.
Я вийшла. Відчувала, як він дивиться спочатку на папку, потім на мене.
Він щось просивчав у трубку й перервав дзвінок. Але я не озирнулася.
Я йшла офісом з порожньою коробкою. На мене дивилися всі.
У їхніх очах читався страх і захоплення. На кожному столі стояла червона троянда. Ніби поле маків після бою.
Біля виходу мене наздогнав Сергій, айтішник. Мовчазний хлопець, якого Геннадій вважав просто функцією.
Рік тому, коли Ген хотів звинуватити його у збої сервера, я захистила його. Він не забув.
Олено Петрівно, тихо сказав він, якщо вам знадобляться дані хмарні копії Ви знаєте, як мене знайти.
Я вдячно кивнула. Це був перший голос, що наважився.
Дома мене зустріли чоловік і син-студент. Вони побачили коробку і зрозуміли.
Ну що, спрацювало? запитав чоловік.
Початок покладено, відповіла я, знімаючи туфлі. Тепер чекаємо.
Син обійняв мене.
Мамо, ти неймовірна. Я ще раз перевірив документи. Там без шансів. Жоден аудитор не знайде слабких місць.
Саме він допоміг упорядкувати хаос подвійної бухгалтерії, яку я таємно збирала рік.
Вечір я чекала дзвінка. Він не дзвонив. Уявляла, як він гортає сторінки, і його обличчя сіріє.
Дзвінок пролунав о 23:00. Я увімкнула гучний звязок.
Лєно? у голосі не було ніякої мякості. Лише паніка. Я переглянув документи Це жарт? Шантаж?
Навіщо так грубо, Геннадію? спокійно відповіла я. Це не шантаж. Це аудит. І подарунок.
Ти ж розумієш, я можу тебе знищити? За наклеп! За крадіжку документЧерез місяць Геннадія звинуватили у розтраті, а наша нова компанія вже отримала перші контракти тепер усе буде чесно.
