Знову в школу
В другий клас Іванко пішов уже в іншу школу, у сусідньому селі. Чув, як батько казав матері:
Ольго, Микола листа прислав, мій армійський товариш. Памятаєш, як він мене витягнув з поля, коли я на військових навчаннях ногу зламав?
Ну й що далі? спитала дружина Марія, а він мовчав, навмисне затягуючи. Василю, чого мовчиш? Кажи!
А далі цей самий Микола запрошує переїхати до них. Пише, що добре живуть. Мені робота механіком буде, а ти ж ветлікар, тобі теж знайдуть справу. А тут наш голова тільки пиячить, господарство пустив на самоплив
Може, й справді краще. Вже набридло з ним сперечатися, зітхнула Марія.
Переїхали. У новій школі Іванка посадили за парту з Юрком кремезним хлопчиськом з веснянками на носі. Відразу ж подружилися. Попереду сиділа Оленка, білява з кучерявими пасмами на лобі, а довге волосся у неї було заплетене у кіску. Вона була сусідкою Юрка, тому вони разом ходили до школи. Юрко нікому не дозволяв її ображати і завжди важливо говорив Іванкові:
Оленка буде моєю дружиною, коли виростемо. А Іванко сміявся. Ще невідомо, коли то буде!
Але після уроків Юрко брав у Оленки портфель, і вони йшли всі троє додому Іванкові було з ними по дорозі. Хлопцеві подобалося в новому селі. Він швидко знайшов друзів, робив уроки та бігав гуляти. То вони в садочку ховалися, то в лісі блукали куди тільки їх носило.
Так минуло три роки. Але раптом сталося нещастя: у Іванка захворіла мати, а незабаром вона померла. Хлопець ридав у кутку, не знаючи, як жити далі.
Як же тепер без неї? думав він.
Марію поховали. Залишилися Василь із сином удвох. Без матері все пішло шкереберть Іванку було важко. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. До уроків сина не заглядав весь день на роботі, увечорі приходив змучений.
Через півроку Василь привів у дім нову дружину, Надію із сусіднього села.
Ось, сину, це твоя мачуха. Тепер вона з нами. Слухатимеш її, промовив батько, гладячи сина по голові.
Але Надія хлопцеві не подобалася. Навіть Юрко з Оленкою його жаліли.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Оленка. Я підслухала, як вона з сусідкою розмовляла. Казали, що в їхньому селі ніхто за Надію не хотів заміж виходити, а твій батько, не розібравшись, одружився.
Та годі, Олю, може, то неправда, заступився Юрко, але Іванко вже знав: ніколи не зможе полюбити її, як свою маму.
Поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів він, а друзі здивовано подивилися на нього.
Сусіди пошепки обговорювали, але потім замовкли. Надія до Іванка ставилася байдуже своїх дітей у неї не було. Його навчання, справи її не цікавили. А він відчував, що вона його не любить.
Але згодом у неї народився син Андрійко. Усі турботи тепер були про нього. Василь також не відходив від малого, а Іванко опинився непотрібним. Одного вечора він випадково почув, як Надія сварила батька:
Василю, важко мені з двома дітьми. Іванко лінивий, не хоче допомагати та ще й грубить. Хлопець аж остовпів ніколи такого не робив! Але вона набрехала батькові. Відвези його до баби, мені з ним не впоратися.
Василь послухав дружину. Вирішив відвезти сина туди, звідки вони приїхали. Там жила бабуся Ганна, мати Марії. Важко було прощатися з друзями. Всі троє плакали, обіцяли листуватися. Іванко поїхав. Написав листів три-чотири і все.
Бабуся Ганна любила онука. Він був єдиним, що залишилося від її доньки. По сусідству жили Петро з дружиною Ганною та донькою Софійкою. Дівчинка була на пять років молодша, але дуже привязалася до Іванка. Він часто заходив до них Ганна колись була подругою його матері й ставилася до нього з теплотою. Петро теж доброю душею був.
Іванко цікавився технікою, брав у Петра книжки про мотори. У того й самі руки золоті все в хаті зробив сам, на вікна різьблені наличники вистругав. Хлопця багато чому навчив. Якщо лагодив трактор, завжди кликав Іванка на підмогу, пояснюючи, що до чого.
Ну-мо, Іваську, підтримай оце, говорив Петро, а той аж сяяв. Завтра на світанку поїдемо на риболовлю. Скажи бабусі, щоб розбудила тебе рано.
Іванко дуже привязався до Петра. Ганна любила готувати постійно щось пекла, варила. То кликала бабусю з Іванком до себе, то сама їм несла.
Ганно, ну нащоВони жили довго й щасливо, тішилися одне одним і ніколи не забували про тих, хто був їм рідним.