Мамо, тату, з золотим весіллям вас! радісно скрикнула донька, заходячи з чоловіком та дітьми у двір. Бажаємо вам ще стільки ж прожити у любові та щасті.
Дякуємо, доню, ну ти ж знаєш, що стільки вже не проживемо, але обіцяємо ще поживемо! весело відповів Степан.
Так, минуло пятдесят років спільного життя Тетяни та Степана. Пятдесят це багато, але якщо озирнутися назад, здається, що промайнули вони в одну мить. Не всім пощастило дожити до такого ювілею життя то підкидає радощі, то везе з гори навіть без санчаток.
Чи справді щасливі Тетяна зі Степаном? Може, у стомленій усмішці ювілярки заховані якісь образи, а за посмішкою чоловіка провина. Хто знає
Тетяні було лише чотирнадцять, коли сусідів Степан, якому вже стукнуло сімнадцять, сказав їй, коли вона йшла зі школи:
Таню, ну й гарна ж ти дівчина! Прийду з армі одружуся. А ти поки підростай. Мені на рік у військо.
Оце мені й навязався жених! усміхнулася дівчина й побігла додому.
У школі вже хлопці позирали на Таню, але вона навіть думкою не дозволяла звабити себе мати виховувала суворо, а хлопці вважали її неприступною. Вона ж уміла поставити на місце кожного.
Таня гарна, та якась дика, шепотіли хлопці, до себе не підпускає, навіть поговорити не хоче.
Час ішов. Степан повернувся з армії. На другий день вийшов з двору і натрапив на Таню. Вона несла відро з водою на коромислі. Степан аж завмер. Перед ним стояла вже зовсім доросла, струнка Таня. Він навіть спочатку слова не міг вимовити, але швидко опамятався.
Таню! Тетянко, ти ще красюча стала! А хлопець у тебе є?
А тобі що? усміхнулася дівчина.
Приходь сьогодні в клуб. Повеселимося, побалакаємо
Таня знизала плечима й пішла. А Степану спати не йшло. У війську він забув про свою обіцянку одружитися з нею, а тепер зрозумів: на такій дівчині, як Таня, тільки женитися. Її не можна ображати і він би не дав їй у обиду.
Весь вечір Степан чекав Таню в клубі. Дівчата так і кружляли навколо, запрошували на танці, але він сумно дивився на двері. Таня так і не прийшла.
Наступного дня він знову підстеріг її біля криниці.
Привіт, Таню, чому в клуб не прийшла? Я ж чекав.
Не ходжу я по клубах, гордо відповіла вона і хотіла пройти повз, та Степан перегородив дорогу.
Зайди з дороги, окаянний!
А що зробиш?
Таня поставила діжку, схопила одне відро і вилила на нього воду.
Ось що! реготала вона. Подивлюся, кому ти такий мокрий будеш потрібен!
Степан лише стояв і дивився їй услід.
Ну й гаряча ж ця Таня! Ну дАле з часом саме ця вогненна вдача зробила їхнє життя яскравим, і тепер, сидячи поруч на лавці під вишнею, вони лише посміхалися, тримаючись за руки, бо знали пройшовши через усі бурі, вони знайшли справжню любов, яку не зламати.