Мати Марічки лиш важко зітхала, дивлячись на свою красуню-доньку. Наталка ніяк не могла переконати доньку, що не варто все життя чекати принца на білому коні. Не дочекатися.
Марусенько, ти наче в казці живеш. Подивись, скільки навколо тебе гідних хлопців. Твої однокласники Вова й Андрійко дуже хороші хлопці, і коло тебе так і крутяться. Чому ти відмовляєш їм, коли вони ввечері приходять до нашої хати? Чому не виходиш? Пройшлася б, побалакала, може б і зрозуміла, що в простих хлопців теж може бути гарна душа.
Мамо, мені не потрібна гарна душа. Мені треба, щоб хлопець був красенем, а в нашому селі таких немає, немає гідних мене. Ти на мене подивись! Чи є хоч один хлопець у селі, який вартий мене? говорила Марічка, випрямляючи спину, від чого її статура ставала ще стрункішою, а вже про личко й мовчати.
Мати лише хитала головою.
Доню, не родись красивою, а родись щасливою. Це прислівя йде з давніх-давен, і життя завжди це підтверджує.
Скільки разів чула Марічка з дитинства ці слова, та ніколи не задумувалась, а чим старша ставала, тим більше була певна: гарна людина завжди буде щасливою Змалку вона звикла, що всі нею захоплюються.
Ох, яка ж гарна дівчинка! Ох, які оченята, ох, яка чарівниця! а вона посміхалась і раділа, а хтось частував цукеркою, від якої вона ніколи не відмовлялась.
У садочку на святах завжди була принцесою, а в школі кожна дівчина їй заздрила всі хотТа так і не сказала **«дякую»**, але перед смертю вперше ласкаво подивилася на Юлю, і в її очах було щось, що нагадувало спокій.