**Зустріч друзів**
У другий клас Андрій пішов вже до іншої школи в іншому селі. Чув, як батько казав матері:
Наталко, Іван листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як він мене на спині тягнув, коли я ногу зламав на навчаннях.
Ну і що далі? спитала дружина Оксана, а він мовчав загадково. Василю, чого мовчиш, що там далі?
А далі цей Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що живуть добре. Я механік, їм такі потрібні, а ти ж ветеринар, тож і тобі робота буде. А тут наш голова совхозом нехтує все розвалюється, господарство без догляду, тільки пє.
А що, може й на краще, зітхнула Оксана. Я вже втомилася з ним сваритися.
Переїхали. У другому класі Андрія посадили за парту з Іванком, кремезним хлопчиськом, жвавим, з веснянками на носі. Одразу ж і подружилися. Попереду на другій парті сиділа Марічка, білява, з кучерявими чубчиками на лобі, а довге волосся заплетене у косу. Це була сусідка Іванка, тож вони разом ходили до школи й назад. Іванко нікому не давав її в обиду і завжди поважно говорив Андрію:
Марічка буде моєю дружиною, як виростемо, а Андрій сміявся, це ще коли буде.
Але Іванко після уроків забирав у Марічки портфель, і йшли вони втрьох додому Андрієві з ними було по дорозі. Андрію подобалося жити в цьому селі. Він швидко зійшовся з хлопцями, після школи робив уроки й біг на вулицю. Пропадав із місцевими хлопцями бігали по всьому селу, вигадували розваги.
Так минуло три роки. Але сталося непередбачене у Андрія захворіла мати, а незабаром вона померла. Хлопчик плакав, забившись у кут.
Як тепер без мами думав він.
Оксану поховали. Залишився Василь із сином удвох. Без матері все було не так, важко було Андрієві, дуже сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. Уроки не перевіряв увесь день на роботі, ввечері повертався втомлений, і ще треба було коло печі клопотатися.
Через півроку Василь привів у дім нову дружину із сусіднього села.
Ось, сину, це Галина, тепер вона з нами. Ти маєш її слухатися, промовив батько, гладячи сина по голові.
Не подобалася Галина хлопчикові. Навіть Іванко з Марічкою жаліли його.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, вимовила Марічка, я підслухала її розмову із сусідкою. Казали, що в її селі ніхто за нею не пішов, а твій батько, не знаючи її, закохався.
Та годі тобі, Марічко, може, не все правда, заступився Іванко, але Андрій уже знав ніколи не полюбить її, як любив маму.
Поживемо побачимо, по-дорослому відповів Андрій, а друзі подивилися на нього з повагою.
Сусіди побалакали та й заспокоїлися. Галина не цікавилася Андрієм які в нього справи, як вчиться, її не хвилювало. Він же відчував у душі, що вона його не любить.
Але пройшов час, і вона народила сина Тарасика. Тепер уся увага лише йому батько теж зависав над колискою, усміхався, а на Андрія вже ніхто не звертав уваги. Він став зайвим, непотрібним. Одного вечора він випадково почув, як Галина дорікає батькові:
Василю, важко мені з двома дітьми. Андрій лінивий, не хоче допомагати, ще й грубить, він навіть здивувався, ніколи такого не було, але вона батькові наговорила з три короби. Андрій уже великий, відвези його до бабці, важко мені з ним.
Василь послухав дружину й вирішив відвезти сина туди, звідки вони приїхали. Там жила бабуся Ганна, мати Оксани. Важко було Андрієві розлучатися з друзями усі троє плакали, обіцяли листуватися. Андрій поїхав. Написав кілька листів, а потім звязок перервався.
Бабуся Ганна любила онука. Андрій це все, що залишилося від її доньки Оксани. Поруч жила сусідська родина Тарас із дружиною Ганною та донькою Лізою. Дівчинка була на пять років молодша за Андрія, але дуже до нього привязалася. Він часто приходив до них у гості, бо Ганна колись була подругою його матері й ставилася до нього щиро. Тарас теж був добрий до хлопця.
Андрій цікавився технікою, навіть книжки брав у Тараса. У того взагалі були золоті руки сам меблі робив, розписував наличники. Андрія багато чому навчив. Якщо лагодив трактор чи машину, завжди кликав хлопця, пояснював, як що працює.
Ну-ну, Андрійку, давай допомагай, сміявся Тарас, а той радо бігав коло нього. Тут підтримай. Завтра на світанку поїдемо на рибалку, скажи бабусі, щоб розбудила тебе рано.
Андрій був вдячний Тарасові й привязався до нього. Ганна любила готувати постійно щось пекла, варила, а потім кликала бабусю й Андрія до себе або сама приносила їм.
ГанВони одружилися, народили дітей і жили щасливо, памятаючи всіх, хто колись був їм рідним.