Хімія кохання
“Боже, як швидко летить час! Незабаром і зістаріюся, а досі не відчула справжнього кохання, того запалу. На моєму шляху зустрічаються не ті чоловіки…” розмірковувала сама з собою Маряна, сорокодворічна гарна жінка.
Після скорочення на підприємстві, де вона пропрацювала майже десять років, вона влаштувалася у торговий центр, у відділ жіночого одягу. Речі там коштували чималих грошей, і заходили переважно ті, хто міг собі дозволити брендові покупки.
Чоловіки заглядали до відділу рідко, і то майже завжди у супроводі жінок. Вони блукали між рядами зі стомленим виглядом, мляво відповідаючи на запитання:
“Коханий, як тобі це пасує? А ця сукня?”
Жінки озирали цінники, іноді закатували очі дешевих речей тут не було. А чоловіки покірно оплачували покупки біля каси.
Маряна, спостерігаючи за покупцями, іноді заздрила їм вона сама не могла дозволити собі таке, та й не бачила сенсу. Робота, дім, інколи кафе чи кіно з подругою. Донька закінчила коледж, швидко вийшла замуж і поїхала з чоловіком аж у Карпати. Обоє романтики.
Сама Маряна одягалася стильно, але не яскраво, уникала крикливих кольорів, тому виглядала ніжно й акуратно струнка, зі світло-русявим волоссям, підстриженим під довге каре.
У першому шлюбі їй не пощастило: з чоловіком прожили чотири роки, а потім розійшлися ініціатором була вона. Він так і не став сімянином, думав лише про друзів та гулянки. Поки виховувала доньку, а потім відправила її до школи, часу на зустрічі з чоловіками не було. А може, просто ніхто не подобався. Маряна була доброю та турботливою матірю, всю себе віддаючи дитині.
У тридцять два роки вона зустрічалася з Олегом, колегою. Вони були разів півтора року, але згодом вона нарешті зняла рожеві окуляри й зрозуміла: з нього гарного чоловіка не вийде. Він не любив працювати, постійно нив, що його ніхто не цінує. Хоча вона не бачила нічого підступного ні в колегах, ні в керівництві. Набридло слухати його негатив і вона розірвала стосунки.
“Олеже, ти завжди всіма незадоволений. Що вони тобі зробили? Зливаєш бруд на всіх”.
“Маряно, ти що, не помічаєш, які всі навколо злі? Радіють, якщо в тебе щось не виходить!” дивувався він.
“Ні, не бачу. Навпаки, у нас дружній колектив. А начальник мені дуже подобається він щирий, справедливий і порядний”.
“Ти в людей не розбираєшся, злісно констатував Олег. Для тебе всі мякі та пухнасті. А так жити не можна. Всі навколо злі й тільки й думають, як тобі нашкодити…”
“Не знаю, Олег, я такого не бачу. Хоча ми всі різні й сприймаємо світ по-своєму”.
Після таких розмов Маряна вирішила з ним розійтися. Він дедалі більше її дратував.
Були й інші миттєві знайомства навіть на морі якось зустріла чоловіка. Але все це було ненадовго.
У відділі вже зявилися постійні клієнтки дружини заможних чоловіків, навіть дружина мера міста. Але чоловіки зазвичай приходили без них.
Маряні було нудно, покупців у будній день не було, тому вона здивувалася, коли помітила серед рядів суконь і блузок привабливого чоловіка. Він прогулювався, іноді поглядаючи на неї. Йому було за сорок темне волосся, відкинуте назад, злегка зведені брови, руки в кишенях. Ніби просто оглядав відділ, як виставку сучасності, і його погляд спинявся не на речах, а на ній.
“Цікаво, що йому тут потрібно? Мабуть, нареченій сукню вибирає… Хоча який він гарний. Зараз піде…” подумала вона, і від цього стало сумно. Але він підійшов до каси й, усміхнувшись, запитав:
“Підкажіть, де у вас сукні?” він нахилився, розглядаючи бейджик, і вона відчула аромат дорогого парфуму. “Підкажіть, Маряно”.
Мовчки вона вийшла з-за каси й повела його до суконь, а сама почувала, як щоки палають, наче маки. Раділа, що він іде позаду й не бачить її збентеження.
“Що це зі мною? лаяла себе вона. Невже перший зустрінутий чоловік так на мене діє? Голову втрачати не можна!”
Підійшовши до вітрини, вона показала рукою:
“Ось тут”, і поспішила повернутися за касу.
Окрім них, у відділі нікого не було напарниця пішла на обід. Але цей покупець не давав їй спокою, і вона вже уявила, як вони сидять у кафе й мило розмовляють…
“Вибачте”, його голос перервав її фантазії. “Ви не могли б мені допомогти?”
“Так, звичайно. У чому справа?”
“Справа в тому, що я вибрав сукню для своєї дівчини, але боюся, що не вгадав із розміром. Ви приблизно одного з нею зросту. Можете приміряти?”
Маряна подивилася на розкішну сукню в його руках. Вона знала цю модель нова колекція, дорога, з італійського шовку та ручного мережива, чорна.