Знову наближався Новий рік. Увесь Київ у метушні, у торгових центрах тепло, яскраво, багато людей, усі поспішають купити подарунки. Звідусіль лунає одна й та сама новорічна пісня, яку всі вже мільйон разів чули.
А Маряні зовсім не весело. Цей рік для неї та її матері Олени був важким вони вчилися жити без батька. Маряна вже доросла, одружена, має десятирічного сина Данилка.
Рік тому, напередодні Нового року, помер її тато. Їй було так боляче, що вона навіть не одразу зрозуміла, як важко матері.
Богдан Іванович був добрим, турботливим чоловіком і батьком. Викладач економіки в університеті, він казав:
“Вони всі мої діти. Ніколи на них не серджусь. А вони мені тим же відплачують. За роки роботи у мене не було жодного конфлікту зі студентами.”
“Так, тату, про тебе всі говорять із повагою,” погоджувалась донька.
Богдан любив дивитися старі фільми, сміявся так, що його сміх був заразливим. Коли Маряна була маленькою, вони гуляли разом, ходили у кіно, у парк, у відпустку завжди їздили втрьох. Вона бачила, як тато ніжно ставився до мами, тому й сама шукала чоловіка схожого на нього. І знайшла з чоловіком Іваном вони жили щасливо у власній квартирі, яку їм допомогли купити батьки.
Все було добре. Але три роки тому у Богдана раптом виявили рак. Олена з донькою були в шоці, а він їх заспокоював:
“Нічого, дівчатка мої рідні, так просто ви від мене не позбудетесь,” жартував він, але в очах була пустка.
А рік тому його не стало.
“На все життя в памяті залишиться глухий стук мерзлої землі о труну, мамині ридання, сумний дзвін тарілок на поминальному обіді,” думала іноді Маряна.
Вона тепер постійно боялася за матір. Коли вони повернулися додому після похорону, Олена не роздягнувшись пройшла у кімнату й сіла у крісло, в якому завжди сидів чоловік.
“Я не зможу,” почула донька.
Підійшла, взяла мамині холодні руки.
“Що не зможеш?”
Олена подивилася на неї, ніби не розуміючи.
“Жити без нього. Не зможу.”
Тоді Маряна зрозуміла їй важко, але матері ще гірше.
З тих пір минув рік. Вони вчилися жити далі. Маряна звикала не чути батькового голосу по телефону. Раніше, приходячи до батьків, вона завжди бачила знайому сиву голову у кріслі перед телевізором. Тепер цього не було.
“Господи, тільки б мама витримала,” думала вона, прокидаючись серед ночі, і брала телефон, щоб подзвонити.
“Маряно, не мучай себе,” заспокоював Іван. “Ти погано виглядаєш. Все буде добре.”
“Ти мабуть правий. Але я дивлюся на маму і лякаюся. Вона зовсім інша. Треба запросити її до нас.”
Вона подзвонила.
“Мамо, приїжджай. Сьогодні вихідний, підемо з Данилком у парк.”
“Ні, доню, дякую. Мені не хочеться виходити. Я не сама я завжди з татом у думках.”
“Ось тому й треба відволіктися.”
Але мати відмовилась.
Маряна зітхнула.
“Терпіння,” сказав Іван.
Сьогодні річниця смерті батька. До Нового року два дні. Маряна зранку подзвонила матері, але та не відповіла. Вона поспішила до неї.
Серце билося так, ніби ось-ось вискочить з грудей.
“Господи, тільки б нічого не сталося,” шептала, відчиняючи двері.
У квартирі було тихо. На столі лежала записка:
“Рідна моя донечко, я люблю тебе. Щоб не сталося памятай це.”
Маряна сіла, ноги стали ватними. Вона знову й знову перечитувала слова, не розуміючи.
“Я знала… те, чого боїшся, те й трапляється.”
На столі стояла чашка чай ще не встиг остигнути.
“Мама ще недалеко пішла!”
Вона схопила ключі й вибігла.
“Куди вона могла піти?.. На кладовище!”
Приїхавши, вона побігла до могили. Здалеку побачила похилу постать. Це була Олена.
“Мамо!”
Вона бігла, не помічаючи сліз. Вони обнялися.
“Мамо, як же так? А як же я?”
Теплі руки обтирали їй обличчя.
“Доню, пробач… Я так сумувала за татом… Але я не змогла… Я згадала про тебе…”
“Мамо, ніколи так не роби! Ми разом подолаємо.”
Олена подивилася їй у вічі.
“Обіцяю. Це було миттєве божевілля. Ми будемо жити. Тато цього хотів.”
“Добре, мамо, я тобі вірю.”
“А тепер зачекай мене біля воріт. Мені треба ще поговорити з татом.”
Маряна сіла на лавку. Холодно, сніг тихо падав. Вона сиділа, чекаючи.
“Нехай виговориться, нехай виплачесь. Так легше.”
Олена підійшла, усміхнулась.
“Все добре, доню. Будемо жити.”
Вони поїхали додому. Попереду Новий рік і нове життя.