**Щастя бути матірю**
Ранній ранок був теплим і тихим у селі, що розкинулось уздовж лісу на березі річки. Чулося микання корів, залишилося їх у селі зовсім небагато, та де-не-де ледачий гавкіт собак. Далеко над лісом за річкою збиралися темні хмари.
Олеся любила вставати рано влітку, подобалась їй ця поручня година, хоч і господарства у неї не було лише кури та ласий пес Барсік у дворі. Жила сама в хаті, що дісталась їй від матері. Мати померла давно, ще десять років тому.
Олеся, струнка жінка років тридцяти, стояла біля криниці й зі звичним зусиллям крутила веретено, підіймаючи повне відро води. Підвісивши два важкі відра, пішла стежкою до своєї хати.
**Лихо й тривоги**
Олеся була заміжньою за Андрієм усього півроку. Високий, дужій Андрій був лісником у цих краях. Він був грозою браконьєрів, що приїжджали з міста на пишних машинах. Видно, натрапив на когось у лісі Андрій забили його. Слідство тяглося довго, але ніхто так і не знайшовся, а Андрія поховали.
З тих пір і жила Олеся сама. Навіть сватались до неї з сусіднього села, але вона не хотіла просто так, без кохання, заводити родину. Хоча подобався їй Володимир, місцевий механік, чимось далеким нагадував Андрія. Такий самий кремезний, спокійний і ненавязливий. Часто ловила на собі його теплий погляд і поспіхом опускала очі.
Коли поховала чоловіка, Олеся довго гіркувала.
Шкода, що не народила я від Андрія дитину. Зараз би частка його була поруч. Не трапилось мені такого щастя. Тепер би не була сама, відчувала в собі материнський інстинкт, але піклуватися було ні про кого.
**Син господаря**
Жив у селі Петрусь, непокірний, зухвалий, часто пив, підстерігав Олесю біля хати, коли вона поверталася з роботи. Навіть якось зізнався у коханні, правда, грубо й невміло. Одного разу навіть спробував обійняти, але вона відштовхнула його, залетіла у двір і схопила лопату, що стояла біля порога.
Якщо підійдеш так і розрубаю тобі голову навпіл, різко промовила вона, а Петрусь, побачивши її погляд, злякався й пішов геть.
Жив із батьком-господарем, гроші водилися у того, дружину поховав, був жорстоким, і односельці говорили, що він зжив із світу свою жінку. Петрусь у характер пішов у батька, тільки працювати не хотів.
Місцеві дівчата боялися цього вічно пяного Петруся. Одного разу він побив місцевого парубка той заступився за свою дівчину. Побив так, що хлопець потрапив до лікарні. Приїжджав дільничний, розбиралися і виписали штраф. На тому все й закінчилось. Ніхто не хотів звязуватися з місцевим заможним господарем. А той штраф був звичайною хабарІ так, у покритому квітами подвірї Олесі, де дітський сміх змішувався з гавкотом Барсіка, знайшлося місце для щастя справжнього, такого, яке лишається назавжди.