**Щоденник: Жарт не вдався**
Весела та жартівлива Олена не могла і дня прожити без дотепів. У школі постійно кепкувала, у вузі грала у КВК. Навіть хлопців обирала лише з відчуттям гумору.
Лено, чого так часто міняєш хлопців? запитала подруга з інституту. От з одним побачишся, з іншим погуляєш, а вже з третім спілкуєшся.
Наталко, ти ж знаєш, для мене головне щоб вони вміли сміятися. І сама дня не проживу без жартів. Та й що робити, якщо попадаються такі: Віталько навіть усміхнутися не міг, а Олежко від одного пальця падав від сміху це вже занадто.
Довго шукатимеш, поки знайдеш ідеального, усміхнулася Наталка.
Та я ж люблю посміятися. І хочу, щоб поруч був такий самий, щоб можна було жартувати разом.
Лено, але життя це не жарт. Мені, наприклад, подобаються серйозні хлопці, а всі ці дотепи ну їх.
Ми з тобою різні, Наталко. Я люблю, коли хлопці вміють сміятися над собою, бачать навколо позитив. Головне щоб жарти не переходили межі.
Олена обожала першоквітневі жарти. І в інституті, і в офісі вона завжди когось розігрувала. А ось над нею жартували рідко вона завжди розгадувала підступи.
З Вітальком вона швидко розлучилася той взагалі не розумів жартів. Олежко спочатку був норм, але деякі її дотепи просто не ловив.
**Знайомство**
Коли познайомилася з Андрієм, здавалося, що знайшла ідеального з гумором у нього було все гаразд. Тож першого квітня вона сховалася за двері й вистрибнула з криком «Бу!». Жарт не спрацював Андрій не злякався, але Олена чекала відповіді.
Дивно, але він не відреагував. Зате через два дні, коли вона несла на підносі каву й шоколадку, він кинув їй під ноги іграшкову змію. Від несподіванки вона підстрибнула, піднос полетів на підлогу, кава розлилася.
Андрію, що ти робиш?! Це жарт?
Ну так, «відповідочка».
Помирилися, але через місяць він приніс справжню змійку (неотруйну) і кинув перед нею. Олена аж побіліла, вискочила на стілець, розливаючи чай.
Ти що?! Забирай свою змію і йди геть! Серйозно.
Так і розійшлися. Олена любила жарти, але безпечні.
**Першоквітневий жарт**
У офісі вона полюбляла жартувати. Особливо над колегою Дмитром. Той завжди потраплявся, але не ображався.
Першого квітня вона спекла пиріжки, а в один досипала сілі та перцю.
Дмитре, ось тобі пиріжок!
Він відкусив, відразу ж сплюнув і вибіг із кабінету.
Олено, ти знову!
Ні-ні, інші їжте спокійно, сміялася вона.
Дмитро повернувся:
Як я купився? Знав же, що від тебе варто чекати підступи.
Олена раділа, але напружено чекала його відповіді.
**Несподівана реакція**
Під кінець дня вона зайшла на кухню попити чаю. Дмитро взяв ножа й раптом скрикнув:
Ой, я порізався! Давай рушник!
Олена від виду крові впадає в паніку. Вона метнулася, схопила рулон паперу, простягнула йому і раптом його рука впала на підлогу!
В очах потемніло, вона знепритомніла.
Озирнувшись, побачила нахилені обличчя колег. Дмитро був блідий.
Вибач, Олено, я не думав… Це була пластикова рука.
Вона усміхнулася:
Ну що ж, твій жарт таки спрацював.
Дмитро весь вечір годував її чаєм і шоколадом, без кінця вибачався.
**Нова думка**
А потім вона глянула на нього іначе:
«А він же справді добрий, турботливий. Чому я раніше не помічала?»
Незабаром вони почали зустрічатися.
Олено, ти мені давно подобалася. Твої жарти то просто кайф.
Дивно, але в мене щось «клацнуло».
На весіллі вони сміялися навіть разом із реєстраторкою. І досі живуть у гармонії, бо сміх то найкращий лікар.
**Висновок:** Іноді саме невдалий жарт відкриває очі на те, що було поруч увесь час.