Така життєва історія.
Ось сидить у себе Оксана та думає: «Буває ж у житті всяке. Один живуть, другий розбігаються. Стільки знайомих таких є і я теж з цієї компанії». Хоча з тим своїм «гетьманом» вона не довго пробула але досить, щоб лишитись із шрамом на душі.
Оксана вийшла на пенсію, жила сама. Донька заміжня, у власній хаті у Львові. Після школи втекла з села, пішла у коледж, там і знайшла собі пару. Тепер лише на свята навідується то робота, то внучка в школі.
Ще працюючи, колеги їй радили:
«Оксаночко, ну скільки можна самій маячити? Вдовці, розлучені їх повно. Поглянь оголошення в газетах, в інтернеті».
«Та страшно ж першою дзвонити, відмовлялась вона. До того ж, якщо чоловік розлучений значить, щось у ньому не так. Від гарних чоловіків дружини не тікають».
«Та хто ж каже одразу заміж? найбільше наполягала Надія, яка саме так і знайшла собі чоловіка. Поговориш, не сподобається і забудеш».
Оксана таки наважилась. Перший дзвінок ніяково, але потім звикла. «Ну і що тут такого? Поговориш і кінець».
Декілька разів дзвонила різні були чоловіки. І вже по голосу вона розуміла, чи варто продовжувати. Навіть свій погляд на розлучення змінила:
«Хто знає, хто винен може, та жінка сама? Чуже подружжя темний ліс».
Так і знайомилась, але жоден не запав у душу. Із розлученими була обережна все одно віри не було. Але доля підкинула їй саме такого Степана. Вподобався з перших слів. Говорили довго.
Степан мешкав у сусідньому селі. Мав хату та господарство тому запросив першим у гості.
«Приїжджай, Оксано. Вже стільки говорили якби не сподобався, давно б кинула. Зустріну, добре?»
«Добре», погодилась вона.
Степан справді вразив її ввічливістю. Про колишню дружину погано не говорив. Розійшлись після довгих років, коли діти виросли.
«Значить, причина була», подумала вона, але не стала розпитувати. Сама не любила про таке то й інших розуміла.
Але зачепило її одне. Запитала:
«А з дітьми спілкуєшся? Навідується?»
«Ні, відповів він. Вони на стороні матері. Навіть не дзвонять».
Оксана здивувалась. «Щоб не сталося діти лишаються дітьми. Якщо немає контакту значить, щось тут нечисто». Але мовчала.
Таки вона поїхала. Він пояснив, де вийти: «Там перехрестя, трансформатор я тебе зустріну».
Хвилювалась, але, побачивши зупинку, заспокоїлась. Вийшла а там високий приємний чоловік.
«Оксана?»
«Так, це я».
«Ну от, а я Степан». Вказав на чорний джип. «Підемо, покажу, як живу».
Їй сподобалось, що він зустрів із квітами. І що не чекала він вже був на місці.
До хати дістались швидко. Велика двоповерхівка, двір чисто, охайно.
«Мабуть, сам доглядає, подумала вона. Хоч і розійшовся давно».
Але в душі закралось підозріння. «Дружина пішла і все лишила? Що її змусило?»
В хаті ідеальний порядок.
«Присягай, чаю попємо», запропонував Степан.
«Допомогти?» звичайно, від вежливості.
«Не треба», гордо відмовився.
Достав чашки, ніжно налив чай, порізав торт.
«Частуйся. Може, вина?»
«Ні, дякую».
«Я теж рідко».
Розмовляли про все. Вона похвалила хату:
«Гарна, міцна. Видно, що доглядаєш».
«Авжеж. Без господаря усе розвалиться», говорив він, з задоволенням оглядаючи кухню.
А потім раптом:
«А тепер, Оксано, випробую тебе».
Вона остовпіла.
«Як це?»
«Прибери стіл, вимий посуд, підлогу. Потім підемо до корови подивлюсь, як доїш».
Оксана очуняла. Навіть якби він не наказував вона б сама допомогла. Але таке вітання гостя це вже занадто.
Вимила чашки, витерла стіл. Він пильно спостерігав.
«Підлогу мити не буду, Степане. Ти міг би просто попросити, а не стояти над душою. Мені це не подобається».
Він намагався жартувати, але наполягав щоб подоила корову. Вона відмовилась.
Тоді він вийшов із себе:
«Що ж, скажу чесно. Жінка, яка до мене переїде, має мати посаг. Щоб усе порівну. Привезеш корову, курей, овець заберу все до себе».
Оксана розсміялась.
«Оце так нахаба! Я ще нічого не сказала, а ти вже розпоряжаєшся? Ти думаєш, якщо я тут то мрію до тебе переїхати? Дякую, але ні. І ти мені не підходиш, і твої умови, і твій домовитий хатір. Шукай собі іншу дурницю!» сказала вона, взяла сумку.
«Не провожай».
На зупинці зустріла місцеву жінку. Та, довідавшись, хто вона, сказала:
«Цей Стьопка всіх тут знає. Жінки приїжджають, прибирають, а йому все не так. І дружину змучив навіть квітки заборонив забрати. Вона лише з валіОксана сіла в автобус із полегшеним зітханням, усвідомлюючи, що втекла від лиха, яке могло б знову ввірватися у її життя.