Діду своєму в лазні постели! Я перед друзями соромитись не хочу! заявила свекруха.
Марічко, ось-ось приїдуть мої друзі з Румунії. Ти ж памятаєш, що вони лишаться у нас на кілька днів? підійшла до Марії, яка працювала за компютером, свекруха.
Молода жінка відірвала втомлений погляд від екрану, лагідно посміхнулась і кивнула. Втомилася ж страшенно а ще навіть не закінчила макети для нової колекції одягу, яку розробляла майже з нуля. Справ було багато, тому навіть удома весь вільний час Марія віддавала роботі. Очі вже сльозились, а іноді навіть зображення розпливалось. Треба було перепочити, вийти у двір, посидіти на гойдалках, вдихнути свіжого повітря. Так Марія й зробила б, але не знала, що через кілька хвилин її настрій буде безнадійно зіпсовано.
Звісно, памятаю. Сьогодні приїжджають?
Ні, вчора, невдоволено відповіла Ганна Савівна й підняла підборіддя.
Ой! А я в роботі по вуха, навіть день тижня забула. Вам допомогти? Приготувати щось? Прибрати?
Я вже все зробила. Не дочекалась твоєї допомоги. Але це нічого, прийшла до тебе з іншою справою. Слухай, ти діду своєму в лазні постели. Нехай там трохи поживе. Туалет на дворі є, їжу носитимеш нічого страшного. Аби непоказувався зайвий раз. Скажемо, що то наш городник, якого ми прихистили. Розумієш, друзі важливі для мене, і я не хочу соромитись перед ними.
Слова Ганни Савівни звучали зовсім не як прохання. Вона говорила з виразним незадоволенням, начебто наказуючи, що невістка має зробити саме так і ніяк інакше. А якщо не послухається, то добром це не закінчиться.
Ганно Савівно, що ви таке говорите? Чим мій дідусь може вас зганьбити? спалахнула Марія.
Щоки молодої жінки почервоніли від обурення.
Свекруха з її дідусем, Данилом Григоровичем, не ладнала. Дід намагався не сваритись зі сварливою, як він її називав, жінкою, але напруга між ними відчувалась постійно.
Що почула, те й сказала. Невже незрозуміло? Я не хочу соромитись! Цей дід такий неохайний. Він за столом ніколи не може спокійно поїсти то закашляється, то проллє щось.
Бо в дідуся проблеми зі стравоходом якщо їжа тверда, він закашлюється. До того ж у нього руки тремтять після роботи на заводі. Ви ж прекрасно це знаєте. Незважаючи на це, він дуже добрий чоловік, і я не розумію ваших претензій. Як він може вас зганьбити? Яке він взагалі має до вас відношення?
Марічко, а ти що це на мене голос підняла? Я тобі щось погане зробила? Просила зовсім нешкідливе, але якщо тобі так важко щось для свекрухи зробити я це запамятаю, так і знай. Я тобі такого сина виростила, віддала в руки, а ти на мене кричиш!
Ні про які крики й мови не було, але Ганна Савівна все сприймала по-своєму.
Піднявши підборіддя ще вище, хоч здавалось куди вже? жінка вийшла з кімнати, не забувши прищемити двері. І звідки в неї така звичка ніс догори й дверима грюкати?
Марія була обурена до межі. Як у Ганни Савівни язик повернувся вимагати такого?.. Та вона й не вимагала наказувала. Було видно, з якою зневагою вона говорила про її дідуся, і Марія вирішила обговорити це з чоловіком. Тим більше, що Василь ось-ось мав приїхати на обід.
Заглянувши до дідуся, переконавшись, що з ним усе гаразд, Марія включила йому настільну лампу й докорила, що знову майструє деревяні скриньки без додаткового світла.
Онуко, та я ж трохи. Дороблю цей узір і лягу трохи відпочити. Сьогодні дуже втомився, добродушно усміхнувся Данило Григорович.
Колись я була на твоєму місці, казала, що мені лише сторінку дочитати, а ти лаявся. Памятаєш?
Дідусь засміявся. На душі стало трохи легше.
Василь приїхав додому на обід, але поговорити наодинці не виходило Ганна Савівна кружляла навколо сина, навязливо повторюючи, що він просто зобовязаний раніше піти з роботи, щоб зустріти її друзів у аеропорту.
Мамо, у Марії є права. Домовтесь із нею. Я не можу. Сьогодні термінове замовлення. Як би ще не затриматись довше.
Ти ж обіцяв! Я рідко тебе прошу. Для мене важливо, щоб мене відвіз син! відчеканила Ганна Савівна.
Надувшись, жінка пішла, а Марія важко зітхнула. Василь за поведінкою дружини зрозумів, що напруга назріває, і конфлікт неминучий.
Що трапилось, серденько? Тебе щось турбує?
Твоя мама веде себе так дивно з цими гостями, наче це питання життя чи смерті. Сьогодні вона вимагала, щоб я постелила дідусеві в лазні, бо боїться, що він її зганьбить. Василю, я все розумію, але це вже занадто, ти не знаходиш?
Василь голосно видихнув, почухав потилицю й задумався. Поведінка матері його бентежила він добре
