Він сказав, що я «не придатний бути батьком» але я виховував цих дітей з самого початку.
Коли моя сестра Оксана почала пологи, я був у іншому кутку області на мотофестивалі. Вона благала мене не скасовувати поїздку, казала, що все буде добре, що в неї ще є час.
Часу не вистачило.
На світ зявилися троє чудових малюків а вона сама не вижила.
Я памятаю, як тримав цих крихітних, метушливих комочків у реанімації для новонароджених. Від мене ще пахло бензином і шкіряною курткою. У мене не було ні плану, ні найменшого поняття, що робити. Але я подивився на них на Соломію, Катрусю й Василя і зрозумів: я нікуди не піду.
Я замінив нічні поїздки на нічні годування. Хлопці з майстерні підміняли мене, щоб я встигав забирати дітей із садочка. Я навчився заплітати Катрусі коси, заспокоювати Соломію під час істерик, умовляти Василя зїсти хоч щось, окрім локшин з маслом. Я перестав їздити у далекі рейди. Продав два мотоцикли. Власноруч змайстрував двоповерхові ліжка.
Пять років. Пять днів народження. Пять зим із грипом та кишковими інфекціями. Я не був ідеальним, але я був поруч. Кожного дня.
А потім він зявився.
Біологічний батько. Його не було у свідоцтвах про народження. Він жодного разу не відвідав Оксану, поки вона носила дітей. За її словами, він сказав, що трійня це «не його стиль життя».
А тепер? Він захотів їх забрати.
І прийшов не один. Привів із собою соцпрацівницю на імя Маряна. Вона лише глянула на мої забруднені олією комбінезони й заявила, що я «не є відповідною довгостроковою середою для розвитку цих дітей».
Я не вірив своїм вухам.
Маряна пройшлася нашою невеликою, але охайною хатою. Побачила дитячі малюнки на холодильнику. Велосипеди у дворі. Маленькі чобітки біля дверей. Ввічливо посміхалася. Робила нотатки. Я помітив, як її погляд затримався на тату у мене на шиї.
Найгірше було те, що діти нічого не зрозуміли. Соломія сховалася за мене. Василь заплакав. Катруся запитала: «Цей дядько тепер буде нашим новим татом?»
Я відповів: «Ніхто вас не забере. Хіба що через суд.»
А тепер слухання через тиждень. У мене є адвокат. Гарний. Шалено дорогий, але воно того варте. Моя майстерня ледве тримається на плаву, бо я все тягну сам, але я б продав останній ключ, аби лишитися з дітьми.
Я не знав, що вирішить суд.
Напередодні засідання я не міг заснути. Сидів за кухонним столом, тримаючи в руках малюнок Соломії я, що тримаю їх за руки, ми стоїмо перед нашою хатиною, а в кутку сонечко й хмаринки. Проста дитяча мазня, але, чесно кажучи, я виглядав на тому малюнку щасливішим, ніж будь-коли в житті.
Вран
