Оксана стояла біля вікна й дивилася зверху, як її чоловік, тримаючи за руку дівчинку, віддалявся Їхню доньку. Їхню колишню доньку Зараз хлопне дверцята, авто рушить і забере їх обох туди, звідки чоловік повернеться вже сам. По щоках Оксани котилися гіркі сльози, падаючи на головку однорічної донечки, та невдоволено похнюпувала, намагаючись викрутитися з материних рук Оксана міцніше притиснула малу до грудей, а серце стискалося від болю, сорому, жалю
Завести дитину вони намагалися давно, але ніяк не виходило, тому рішення взяти дитину з дитбудинку прийнялося якось дуже легко. Важко було лише втілити його. Оксана памятала їхній похід із чоловіком до дитбудинку, насторожені дорослі очі на дитячих обличчях, що дивилися на них із надією й страхом.
Марійка сподобалася їй одразу, хоча чоловік і мріяв про сина. Русі косиці, величезні світлі очі одинадцятирічна Марійка була дивовижно схожа на покійну матір Оксани, і жіноче серце затремтіло. Та й дівчинка теж одразу потягнулася до них, раділа кожному їхньому приходу.
Шок стався тоді, коли директорка дитбудинку повідомила, що Марійка вважається «вічною дитбудинківкою». Дівчинку всиновлювали вже чотири рази і щоразу повертали назад. Оксана не вникала в подробиці, чому так траплялося. Її добре серце просто стискалося від жалю до нещасної дитини, зрадженої тими, кого вона вже звикла називати батьками.
Подружжя чекало схвалення документів, і вони все частіше забирали Марійку до себе. У дитини в їхній двокімнатній хаті вже була своя кімната, чому дівчинка дуже раділа. Дитбудинківські діти позбавлені не стільки речей, скільки уваги й любові, а ще їм усім бракує власного простору. І ось у Марійки зявилася кімната, а любові й турботи від майбутніх батьків вона отримувала з лихвою
А тут ще й диво трапилося Оксана раптом дізналася, що вагітна. Бо так часто буває в тих, хто бере сироту в родину: стається диво, і крім прийомної дитини зявляється ще й рідна. Подружжя було щасливе, але скасовувати всиновлення вони точно не збиралися вони щиро звикли до дівчинки й полюбили її.
* * *
Час минав, опіка схвалила всиновлення, і Марійка залишила дитбудинок, як тоді здавалося, назавжди Одинадцять років цілком свідомий вік, і психолог, що допомагав дитині адаптуватися в новій родині, наполіг, щоб батьки повідомили Марійці, що в неї скоро зявиться сестричка або братик.
Так вони й зробили. Розмова відбулася точніше, монолог. Поки Оксана з чоловіком чергувалися в розповідях, Марійка, розплющивши свої великі сірі очі, уважно слухала, переводячи серйозний погляд з одного на іншого Вони, звісно, запевнили її, що любитимуть не менше після народження малюка, що ніхто ніколи не замінить її в їхньому серці. Але коли довелося пояснити, що тепер кімнату Марійці доведеться ділити з малюком, як тільки той підросте, погляд дівчинки на мить став жорстким. Вона відвернулася й мовчки вийшла, не дослухавши батьків.
З того часу Марійка почала поводитися дуже дивно: щойно дорослі поверталися додому, вона обіймала їх по черзі, міцно стискаючи руки, притискалася й могла стояти так дуже довго. Підбігала ззаду, обхоплювала матір за шию так, що це більше нагадувало спробу задушити. Очі дитини при цьому дивно скліли, а зуби скреготали від напруги. «Я люблю тебе, мамо» все частіше чула Оксана від прийомної доньки.
Оксана обіймала її у відповідь, пестила, цілувала, а от чоловіка сильно непокоїла така дивна поведінка, хоч і любив він дівчинку не менше. Психолог же після обережних скарг батьків провів кілька сеансів із Марійкою й дійшов висновку, що дитина неймовірно швидко адаптувалася А надмірна ніжність? Та нічого страшного, просто дитина боїться, що увага тепер ділитиметь
