«Дядечко, приходьте додому раніше», промовила маленька жебрачка. Він послухався та застав дружину в… цікавому становищі.
Ігор сидів у кабінеті, поринаючи у важку, майже фізично відчутну тишу. Навіть годинник на стіні, здавалося, боявся відмірювати час стрілки завмерли, немов вагаючись порушити мовчазний смуток, що висів у повітрі. Він дивився у кут дорогого столу з темного дерева, але нічого не бачив. Погляд його блукав усередині туди, де боліла душа, гризена докорами та думками про дім, про спальню, де його дружина Кристина, як йому здавалося, повільно згасала.
У двері тихенько постукали. Не голосно, не наполегливо так, ніби боялися порушити його самоту. У проємі зявилася Ольга, його заступниця і, як він відчував, єдина причина, чому він ще не збожеволів. Вона увійшла, і кабінет наче наповнився світлом. Але на її обличчі не було звичної теплої посмішки. Вона підійшла до столу і мовчки поклала перед ним складений аркуш паперу. Заяву на звільнення.
Олю, що це? голос Ігоря перетворився на хрип. Він відчув, як щось всередині нього тріснуло.
Так буде краще, Ігорю. Для всіх, тихо відповіла вона, не піднімаючи очей. Я вже знайшла роботу. В іншому місті.
Біль, тупий і різкий одночасно, пронизав його. Він схопився, обійшов стіл і взяв її за руки. Вони були холодними, як зимовий вітер, що пронизує крізь щілини старих вікон.
Не йди. Будь ласка, вимовив він, мов молитву.
Я не можу залишитися. Ти потрібен їй, у її голосі дзвеніли непролиті сльози. Ти мусиш бути з нею.
Це я винен! ледь не закричав Ігор, його голос зривався. Це через мене вона захворіла! Мій гріх, мій роман із тобою вбиває її!
Годі, Ольга нарешті подивилася на нього, і в її очах він побачив такий самий біль. Ти не винен. Ні в чому. Відпусти себе.
Але він не міг. У голові метушилися спогади, ніби память спеціально підкидала їх, щоб завдати ще більше болю. Їхній шлюб із Кристиною був домовленим батьки вважали, що діти мають дотримуватися родинних традицій і вигідних звязків. Він памятав її холодність, майже огиду до його спроб зблизитися, її вічне незадоволення. Вона не хотіла дітей, називаючи їх «тягарем» і «кінцем для фігури». Її світом були світські раути, дорогі сукні та блиск чужого діамантового мерехтіння, де вона мріяла сяяти яскравіше за всіх. А він був для неї лише гаманцем і статусною річчю.
А потім у його житті зявилася Ольга. І він уперше зрозумів, що таке тепло, турбота і кохання. Вона нічого не вимагала натомість. Просто була поруч. Підтримувала. Слухала. Обнімала. Цілувала так, ніби знала кожну його думку. Останній спогад був найболючішим. Він, вирішивши бути чесним до кінця, прийшов до Кристини, щоб попросити розлучення. Хотів сказати правду про свої почуття до Ольги. У відповідь отримав не просто істерику. Це був спектакль. Вона кричала, била посуд, а потім схопилася за серце й упала на килим. З того дня вона «не вставала» через загадкову хворобу, яку не міг діагностувати жоден лікар.
Повертатися додому стало катуванням. Похмура, гнітюча атмосфера давила з порога. Кристина лежала у своїй кімнаті, обкладена подушками, і зустрічала його слабким, але сповненим докору голосом:
Ти знову пізно… Тобі байдуже, чи я помру до ранку.
Ігор мовчки ковтав грудку в горлі й сідав у крісло біля її ліжка, відчуваючи, як провина розїдає його зсередини. Він був готовий на все, аби вона вижила, аби спокутувати свій гріх. Тому, коли вона заявила, що знайшла «світило медицини», він беззаперечно погодився. Дорогий професор із доглянутими руками та самозадоволеною посмішкою приїжджав двічі на день, робив якісь інєкції й виписував Ігорю шалені рахунки. Ігор платив, не запитуючи.
Того вечора він підїхав до кованих воріт свого дому й заглушив двигун. Не міг змусити себе вийти з машини. Хоч пять хвилин. Пять хвилин тиші перед новим зануренням у пекло докорів, зітхань і запаху ліків.
У бічне скло постукали. Біля машини стояла худенька дівчинка років десяти у старенькій курточці. У руках відро з каламутною водою й ганчірка. Він уже бачив її раніше вона мила фари проїжджаючим машинам.
Дядечку, помити фари? дзвінко запитала вона.
Від ківнув, дістав із кишені купюру, значно більшу за вартість послуги, і простягнув їй. Дівчинка швидко протерла фари, схопила гроші й уже бігла геть, але раптом обернулася.
А ви занадто пізно приїжджаєте. Спробуйте приїхати раніше.
І, не чекаючи відповіді, зникла в темряві. Ігор лишився сидіти в авто, у повній розгубленостЧерез кілька років маленька жіночка, що колись мила машини, сиділа за партою у найкращій школі міста, а Ольга з Ігорем, тримаючись за руки, дивилися, як їхня дочка робить перші кроки до нового щасливого життя.
