Відчепись від мене! Я ж тобі не обіцяв одружуватися! Та може ти й не моя взагалі? Тож гуляй собі вальсом, а я, мабуть, поїду. так казав відрядженик Віктор ошелешеній Валентині. А вона стояла й не вірила ні очам, ні вухам. Невже це той самий Віктор, що колишніми днями визнавався їй у коханні та носив на руках? Той самий Вітенька, що кликав її Валюшенькою й обіцяв манну небесну? Перед нею стояв трохи збентежений, а від того й сердитий, чужий чоловік Поплакала Валюшенька тиждень, махнула Вітеньці на останнє рукою, та через свій вік тридцять пять років уже, через свою зовнішню непривабливість, а отже й малі шанси знайти жіноче щастя, вирішила народити
Народила Валя в призначений строк голосну дівчинку. Назвала Маша. Дівчинка росла спокійною, безпроблемною й не завдавала матері жодних клопотів. Ніби знала: хоч кричи, хоч ні нічого не досягнеш Валя ставилася до доньки непогано, але справжньої материнської любові в неї не було годувала, одягала, купувала іграшки. Але щоб зайвий раз обняти, приголубити, погуляти ні. Такого не було. Маленька Машенька часто простягала рученята до матері, а та відштовхувала її. То вона зайнята, то справи, то втомилася, то голова болить. Інстинкт материнства, мабуть, так і не прокинувся
Коли Машеньці виповнилося сім років, сталося неймовірне Валя познайомилася з чоловіком. Мало того привела його додому! Усе село тільки й говорило про це: от легковажна баба, ця Валька! А мужик ненадійний, не місцевий, постійної роботи нема, живе невідомо де! Може й справді шахрай Оце справи! Валя працювала у сільпо, а він найнявся розвантажувати машини з товаром. На цій роботі вони й зблизилися. Незабаром Валя запросила нового нареченого жити до себе. Сусіди осуджували привела в дім невідомо кого! Навіть не подумала про маленьку донечку, пліткували. До того ж він мовчун слова з нього не витягнеш. То, мабуть, щось приховує. Але Валя нікого не слухала. Наче знала це останній шанс знайти своє щастя
Та згодом думка сусідів про цього на перший погляд непривітного чоловіка змінилася. Будинок Валентини, що довгі роки стояв без чоловічої руки, потребував ремонту Ігор (так звали чоловіка) спочатку привів у лад ґанок, потім залатав дах, підняв похилий паркан. Щодня він щось полагодив, і будинок на очах перетворювався. Побачивши, що в мужика руки золоті, люди почали звертатися до нього. А він казав:
Якщо ти зовсім бідний або старий допоможу безкоштовно. Якщо ні плати грошима чи продуктами.
З одних брав гроші, з інших консервами, мясом, яйцями, молоком. У Вали був город, але худоби не було без чоловіка не до того. Тому раніше Машенька рідко куштувала сметану чи молоко. А тепер у холодильнику зявилися вершки, домашнє молоко й масло.
Отже, у Ігоря руки були золоті. Як то кажуть і шити, і косити, і в дудку грати. А Валюшка, яка ніколи не була красунею, з ним перетворилася наче світилася зсередини, помякшала, добралася. Навіть до Машеньки стала лагіднішою. Посміхалася, а в неї, виявляється, були ямочки на щоках. Отаке
А Маша росла, вже ходила до школи. Одного разу сиділа на ґанку, спостерігаючи, як дядько Ігор працює. У нього все в руках горіло. Потім пішла до подруги в сусідній двір. А повернулася лише ввечері, загулялася. Відчинивши калітку, дівчинка остопіла Посередині двору стояли гойдалки! Вони ледве колихалися від вітерця й так вабили до себе, ніби кликали
Це мені?! Дядьку Ігоре! Це ви зробили? Гойдалки?! не вірила очам Маша.
Тобі, Машуню, звичайно тобі! Приймай роботу! радісно засміявся зазвичай похмурий дядько.
І Маша сіла на сидіння й розгойдувалася що є сили, а вітер свистів у вухах щасливішої дівчинки не було на цілому світі
Валя рано йшла на роботу, тому приготування їжі взяв на себе дядько Ігор. Він готував сніданки, обіди. А які в нього виходили пироги та запіканки! Саме він навчив Машу смачно готувати й сервірувати стіл. У цьому мовчазному чоловікові виявилося стільки талантів
Коли настала зима й дні стали короткими, дядько Ігор провожав і зустрічав Машу зі школи. Ніс її портфель і розповідав історії зі свого життя. Розповідав, як доглядав за тяжко хворою матірю, продав свою квартиру, щоб допомогти їй. І як рідний брат обманом вигнав його з батьківського дому.
Він навчив її ловити рибу. Влітку на світанку вони ходили вдвох на річку й сиділи тихо, чекаючи кльову. Так він навчив її терпінню. А в середині літа купив їй перший дитячий велосипед і вчив їздити. Мазав зеленкою розбиті коліна, коли вона падала.
Ігор, вбється ж дівчина, бурчала мати.
Не вбється. ПовиннаІ кожного разу, коли Маші було важко, вона згадувала його слова: “Падай, але завжди піднімайся.”
