Аленка завжди була дуже самостійною. У вісім років вона вміла більше, ніж деякі дорослі. Бабуся навчила її користуватися газовою плитою, готувати яєчню та смажити котлети. Дівчинка також могла прибирати, прати дрібні речі. Вона мала теплу душу, завжди допомагала іншим розвеселити сумного, втішити хворого, заспокоїти крикливого. Її любили за життєрадісний характер та повагу до старших. Вона могла піти на край села, щоб допомогти незнайомій бабусі донести важку сумку, хоча сама була крихітною. Жила Аленка переважно у бабусі, до батьків у місто їздила лише на зиму через школу. Там їй не подобалось. Маму вона дуже любила тонку, як тростинка, з ніжним голосом. Батько був хорошим лише тверезим, але таким він бував рідко. Пяний він кричав на маму, бив її. Аленку не чіпав, але матір було шкода. Бабуся лаяла дочку, щоб розлучалася, але та лише плакала, що не хоче залишати дитину без батька.
На весняних канікулах Аленка, як завжди, була у бабусі. Надворі танув сніг, щебетали птахи. Дівчинка вирішила покататися на велосипеді:
Бабусю, я поїду на велосипеді.
Ще рано, скрізь лід.
Та я ж по дорозі, де вже відтало.
Іди вже, та ж втечеш у будь-якому разі.
Аленка хотіла доїхати до залізничної станції, де була асфальтова площа вона відтаювала першою. Їхати довго, можна скоротити пустирем, але там лід. Дівчинка обережно рушила по льоду. Побачивши попереду воду, вона не встигла загальмувати велосипед і одна нога провалилися, другою вона втрималась. Витягнувши транспорт, вона поповзла до стежки. З будинку біля колій вибіг чоловік, який побачив у вікно її падіння.
Дядечку, не йдіть сюди, провалитесь! Я сама вилізу! крикнула дівчинка.
Він стежив, як вона повільно вибирається.
Ти вся мокра, ходімо швидше до мене, чоловік підхопив її й поніс у будинок, потім забрав велосипед.
Я трохи зігріюсь і піду. Бабуся не буде лаяти, вона звикла.
Як тебе звати, красуня? Я дядько Саша, а це мій син Єгорка, з кімнати вийшов хлопчик на милицях.
Я Аленка. Що з тобою, Єгорку?
Він такий самий слухняний, як ти. Забороняв йому на озеро, а він пішов, послизнувся на гірці ось і зламана нога, пояснив дядько Саша. Роздягайся, повесимо штани на піч, швидко висхнуть.
Він загорнув дівчинку в плед, налив гарячого чаю.
У вас є журавлина? спитала вона. У чай треба, щоб не застуддитися.
В кого ж ти така розумна? засміявся дядько Саша, ставлячи на стіл варення.
В маму. Вона в мене гарна й розумна, та батько її бє, а вона плаче.
Чоловік перевів тему, включив мультфільми, поки одяг сохне. Потім Аленка зібралася додому бабуся вже, напевно, хвилюється.
Дядько Саша провів її. Уже смеркалося. Єгор попросив приходити у гості йому самотньо, особливо коли батько на роботі.
Біля будинку бабусі чоловік зупинився:
То ти Танюхина дочка?
Так, мою маму звати Тетяна Сергіївна.
Знаю. Ми в одному класі вчилися. До бабусі не піду, а мамі передай вітання від Сашка Рябініна.
Від бабусі дісталося, як і очікувалося. Вранці приїхала заплакана мама: учора батько напився й потрапив під машину, помер у лікарні.
Доню, ти тепер сирота! ридала мати.
Він мене все одно не любив, хоча й шкода, відповіла Аленка.
Звісно не любив, ти ж йому нерідна, встряла бабуся.
Мамо, їй ще рано знати, перестала плакати мати, але слово не вберегли.
Аленка зрозуміла: якщо цей батько нерідний, значить, десь є справжній, але він із ними не хоче жити. Отже, такий і не потрібен.
Решту навчального року дівчинка провела у бабусі. Школа була поруч, у класі знайомі діти, адже вона часто бувала в селі. Вона не забувала відвідувати Єгора вони тепер вчилися разом, хлопчик поки не міг ходити. Аленка приносила йому завдання, допомагала, а потім відносила зошити вчительці. Дядько Саша радів, що син не відстає, а Єгор став навчатися краще. До кінця року він уже міг ходити, склав усі контрольні й перейшов до наступного класу.
Бабуся не схвалювала їх дружбу, але не заважала. Мати зявлялася рідко, а потім несподівано переїхала до села назавжди. Казала, що батькові родичі виселили їх із квартири, бо вона належала його братові. У селі мати почувалася краще, навіть помолодшала, більше часу приділяла доньці.
Одного разу влітку Єгор прибіг до їхнього будинку в сльозах:
Тіто Таню, швидше, Аленка тоне!
Тетяна побігла за ним. Назустріч йшов Олександр із дівчинкою на руках.
Не хвилюйся, Танюш, вона нахлепалася води. Зачепилася ногою за корч, не могла вилізти, Аленка, дивлячись на маму та дядька Сашу, що обійнялися серед сліз і посмішок, зрозуміла нарешті вона знайшла справжню сімю.
