Бідненько вдягнена дівчинка прийшла до лікарні продати свою кров. Коли лікар дізнався, навіщо їй ці гроші, у нього перехопило дух
Катерина Дмитриївна стояла біля свіжої могили, оповитої сірим осіннім небом і похмурим кладовищенським пейзажем. Навколо неї кружляли жовте листя, зірване холодним вітром з дерев і тривожно літало над мокрою землею. Дощ ішов годинами, але жінка не помічала, як промокла її чорна куртка здавалося, жодна стихія не могла бути страшнішою за ту скорботу, що стискала її душу. Кладовище було майже безлюдним лише вона серед камяних памяток та тиші, що порушувалася лише поривами вітру та рідкими краплями дощу. Вона приходила сюди щодня, коли чоловік був на роботі, бо більше не могла витримувати його спроби втішити її, безпорадні обійми та слова про те, що життя має тривати. Ці слова боліли гірше за будь-який докір.
Механічно поправивши невеликий памятник із сірого граніту, Катерина опустилася на коліна прямо в бруд, не відчуваючи холоду,
