“Чого втупився, діду?” кинув мажор, штовхнувши відро з ягодами. Однак коли він побачив, ХИМ насправді був цей “звичайний дідусь” біля траси його життя розділилося на ДО і ПІСЛЯ.
Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо в пурпурово-золоті тони, коли по широкій магістралі, що пронизувала серце мегаполісу, мчав розкішний чорний позашляховик. Його двигун ревів, наче звір на волі, а колеса ледь торкалися асфальту, залишаючи за собою лише легкий шлейф пилу. За кермом сидів Ігор молодий, амбітний, у дорогому костюмі, з діловим портфелем на сидінні. Кожен його рух випромінював рішучість, кожна думка була спрямована на одну мету: найважливішу зустріч із впливовим бізнесменом, яка могла змінити його кар’єру назавжди.
Перемовини тяглися місяцями безкінечні дзвінки, листування, спроби домовитися. Тепер настав момент істини. Ігор відчував, як серце билося в грудях не від страху, а від азарту, від відчуття, що він на порозі чогось великого. Він не міг запізнитися. Ні за що. Він уявляв, як підписує контракт, як піднімають тост за успіх, як його ім’я починають поважати в ділових колах.
Та саме в цей напружений момент задзвонив телефон. На екрані “Мама”. Ігор скрипнув зубами. Він знав: якщо не відповість, вона дзвонитиме знову і знову. Неохоче він натиснув кнопку.
Ало, мам, я в авто, різко сказав він, намагаючись говорити спокійно, але в голосі відчувалося роздратування.
Ігорку, слухай, я з Лідою була в салоні, залунав знайомий, нав’язливий голос. Уявляєш, їй косметологиня сказала, що шкіра як у двадцятирічної! А я, між іншим, теж ходила, і…
Мам, мені зараз не до цього! перебив він, сильніше натискаючи педаль газу. Я на трасі, їду на важливу зустріч!
Ой, на трасі? раптом оживилася вона. Тоді, сину, купи мені домашніх яєць, гаразд? Он же, вздовж дороги бабусі часто стоять, свіжі, натуральні. Я тобі вареників наліплю!
Ігор закотив очі. Яйця? Зараз? У його голові не було місця для сметанки, бабусиних рецептів і вареників. Він жив у світі цифр, стратегій, мільйонних угод. Але, щоб швидше закінчити розмову, пробурчав:
Гаразд, мам, куплю. Тільки відчепись.
Він поклав трубку, відчуваючи, як у грудях закипає злість. “Як можна бути настільки далекою від реальності? думав він. Я на порозі величі, а вона про яйця!”
За кілька хвилин він помітив біля узбіччя діда з бабою, які сиділи на розкладних стільцях біля кошика. Ігор збавив швидкість, сподіваючись побачити яйця. Але перед ним була лише чорна смородина, що грала на сонці, наче дорогоцінні камені. Дід у потертій кепці з добрими, але втомленими очима підвів голову.
Сину, глянь, яка в мене ягода! кликнув він, посміхаючись. Свіжа, соковита, щойно з грядки! Вітамінів хоДід тихо простягнув йому горсть смородини, і в ту мить Ігор відчув, як щось у його душі розтануло немов крига, що тримала його серце у холоді стільки років.
