У великому престижному офісі міста звільнилася вакансія програміста. Масштабний міжнародний проект, висока зарплата, перспективи росту. Компанія оголосила день відкритих співбесід. Участь могли брати всі: від випускників до досвідчених фахівців головне знання, амбіції та любов до справи.
Зранку біля зали для інтерв’ю зібралися молоді впевнені кандидати. Хтось тримав у руках свіжі портфоліо, хтось був у бездоганних костюмах. Вони обговорювали алгоритми, кейси, минулі проекти й, звичайно, мріяли про успіх.
А потім у коридорі зявилася вона.
Жінка років шістдесяти, у суворому чорному костюмі, з охайно зачесаними сивими волоссями та шкіряним портфелем. Спокійно пройшла повдивлених поглядів і сіла в кінці лави.
Спочатку тиша. Потім шепіт.
* Серйозно? Хто її візьме?*
* На програміста? У її віці?*
* Це жарт?*
* Цікаво, чи памятає, як компютер увімкнути*
Дехто сміявся відверто, хтось знімав сторіси, а деякі дозволили собі знущальні коментарі.
Ніхто навіть не міг уявити, ким насправді була ця жінка. Повну історію розказали [тут], а нам цікаво чи справді після 60 немає сенсу працювати в IT?
Час минув. Почалася перша частина співбесіди групова. Кандидатів запросили до залу, де вже чекали HR та та сама жінка у чорному.
Один із претендентів не втримався:
* Вибачте, а вона теж претендує? Це ж технічна посада, а не клуб за інтересами*
Тоді піднялася одна з HR:
* Добрий день. Я керівниця відділу кадрів. А це моя помічниця. Вона не кандидатка, а частина сьогоднішнього тесту. Наша компанія цінує професіоналізм, але перш за все людяність. Ми спостерігали, як ви поводилися в коридорі, як реагували на людину, яка «не вписалася» у ваші очікування.*
Пауза.
* Якщо ви не здатні поважати того, хто відрізняється від вас віком, зовнішністю, досвідом ви не зможете працювати в команді, де важливі розуміння, повага й толерантність. Бо ми будуємо не просто IT-продукти. Ми будуємо культуру.*
Тиша. Важка. Гучна.
Із усієї групи далі пройшли лише троє. Ті, хто привітався, поступився місцем і не допустив жодного зневажливого слова.
Решта вийшли, похиливши голови, усвідомивши: справжня перевірка почалася не з першого запитання а з першого погляду в коридорі.
