Колись давно, у нашому краї, була така історія.
Моя мати заслужила святкувати ювілей на віллі, а твої бідні батьки нехай на цей час заберуться! вигукнув чоловік.
Заміський дім з похилим дахом та різьбленими віконницями стояв серед старих груш. Дім дістався Марійці від бабусі після її смерті. Тут минуло її дитинство, і кожен куток був наповнений спогадами. Тепер Марійка жила тут із чоловіком Тарасом вже три роки.
Вечір вересня розфарбував небо в червоне. На ґанку дівчина розставляла глечики для вечірнього чаю. Крізь відчинені двері долинали голоси батьків Іван Степанович розповідав матері, як сьогодні зібрав останні огірки з теплиці.
Ганно Михайлівно, а завтра треба буде буряк викопувати, говорив батько, витираючи руки хусткою. Незабаром заморозки почнуться.
Авжеж, Іване Степановичу. Марійко, може, допоможеш нам завтра? звернулася мати до доньки.
Марійка кивнула, наливаючи гарячий чай. Батьки приїхали на початку літа і з того часу допомагали по господарству. Батько лагодив тин, копав на городі, мати варила варення з вишень і смородини. Дім наповнився звичним теплом звуками кроків по дубових підлогах, запахами свіжого хліба, тихими розмовами за вечерею.
Тарас зявився на порозі, струшуючи з кожуха краплі дощу. Працював архітектором у Львові, їздив туди щодня.
Іване Степановичу, як справи з коморою? спитав зять, сідаючи за стіл.
Та треба нові колоди підкладати. Старі вже зітліли, відповів батько Марійки.
Тарас мовчав, лише кивав на слова тестя. Дівчина помітила, що чоловік став розсіяним, часто хмурився без причини. Коли батьки йшли спати, він довго сидів біля вікна, дивився в темряву.
Щось трапилося? спитала Марійка одного вечора.
Нічого, відмахнувся Тарас.
Дівчина не наполягала. Чоловіки іноді бувають похмурими, особливо коли осінь на дворі.
Але незабаром Тарас почав поводитися інакше. Коли батько запропонував допомогти з ремонтом, зять відмовився різко. За вечерею мовчав, а коли Ганна Михайлівна спитала, чи все гаразд, Марійка лише запевнила, що це втома.
Одного ранку, коли батьки пішли до лісу по гриби, Тарас підійшов до дружини.
Марійко, треба поговорити, сказав він.
Його обличчя було суворим.
У мами скоро ювілей. Пятдесят пять років. Ольга Іванівна хоче відзначити його тут, запросити родичів.
Марійка кивнула. Свекруха дійсно любила гучні свята.
І що ти пропонуєш?
Тарас замовчав, потім глянув їй у вічі.
Твоїм батькам треба буде поїхати на тиждень. Гостей буде багато, місця не вистачить.
Марійка завмерла.
Як це поїхати? Це їхній дім!
Та ні, не назавжди! Можуть до твоєї тітки, чи в санаторій. Я оплачу.
Дівчина стиснула рушник.
Ти серйозно? Вигнати батьків заради свята? Вони допомагають нам, без них ми б не впоралися!
Тарас насупився.
Марійко, зрозумій. Мама все життя мріяла про таке свято. А твої батьки ну що їм варто трохи відпочити?
Мої батьки живуть тут по праву. Ніхто їх не виганятиме.
Тоді Тарас вдарив кулаком по столу.
Моя мати заслужила святкувати на віллі, а твої бідні батьки нехай заберуться!
Тиша накрила кухню. Марійка дивилася на нього, не вірячи власним вухам.
Вони залишаються. А якщо твоїй матері потрібно місце нехай шукає інше.
Тарас вийшов, грюкнувши дверима.
Коли повернулися батьки, Марійка сказала, що чоловік поїхав до матері. Не стала розповідати правду навіщо засмучувати?
Але вранці Тарас повернувся зі свекрухою. Ольга Іванівна, у святковій блузці, завітала з «важливою розмовою».
Марійко, донечко, почала вона медовим голосом. Ювілей це ж свято! Гості з усієї України їдуть. Ну не можна ж таке влаштовувати, коли в домі чужі люди!
Чужі? перепитала дівчина.
Ну, ти знаєш щоб ніхто не заважав.
Батько Марійки, почувши це, пропонував поїхати до сусідів, але донька рішуче заперечила.
Це ваш дім. Ви нікуди не підете.
Свекруха насупилася.
Тоді ми святкуватимемо без тебе! оголосив Тарас.
Вийшли, не попрощавшись.
Вечером Марійка з батьками сиділи за столом, їли картоплю з салом і домашні огірки. Говорили про завтрашні справи треба зібрати груші, закрити виноград на зиму.
Донечко, може, варто помиритися? обережно спитав батько.
Ні, тату. Якщо чоловік готовий кинути дружину через те, що вона захищає рідних, то й шкода його.
Тієї ночі, лежачи в ліжку, Марійка слухала, як за вікном шумлять дерева. Вона зробила свій вибір. Дім це місце, де поважають тих, хто справді рідний.
