Втекла від чоловіка з занедбаного села, потрапила у ведмежий капкан і подумала, що це кінець, втрачаючи свідомість
Прокинувшись у незнайомій хаті, Марія ледве стогнала. Голова крутилася, ніби їй вдарили обухом, а память була пустою вона не тямила, що сталося і як тут опинилася. Тіло ніяло, немов після довгого лежання, і не хотіло слухатися. Коли вона спробувала підвестися, жах охопив її руки й ноги були міцно звязані. Паніка змусила її бігати по ліжку, яке скрипіло на всю хату.
Ну, нарешті прийшла до тями, почувся холодний голос. Нічого. Посидиш ще трохи. Зрозумієш, як помилялася, а тоді я тебе відпущу. І ми повернемося додому.
Тут Марія згадала все. Вона домовилася з чоловіком Тарасом про розлучення. Він погодився, а потім удар. Він не збирався її відпускати. «Ти моя, казав він, і якщо не розумієш, я тебе навчу». Але Марія вже не могла терпіти його постійні зради. Після першої пробачила, дала шанс. Після другої ні. Кохання давно згасло, лишилися лише страх і огида до цих отруйних стосунків, де один страждав від навязливості, а інший від самотності.
Відпусти мене, прошепотіла вона, тремтячи. Це нічого не змінить. Ти не змусиш мене кохати силою. Тарасе, благаю
Змирися. Зараз ти заперечуєш, але зрозумієш, що ми створені одне для одного. Даси мені ще один шанс. А тікати тобі нікуди. Памятаєш, я розповідав про покинуте село, де жили мої дід і баба? Сюди ніхто не заїжджає. Ніхто не допоможе. І не зли мене ти ж знаєш, до чого це може призвести.
Марія здригнулася. В очах Тараса вона побачила божевілля і це лякало найбільше.
Півтора тижні чи, може, більше? вона провела у цій хаті. Тарас звільняв її лише на кілька годин на день, стежачи за кожним рухом, як хижак за здобиччю. Марія зрозуміла: перед нею не людина, а хворий, якому потрібна психіатрична допомога. Але вона вдавала. Грала покірність, надію на примирення, лише б повернутися до людей. На роботі її ніхто не шукатиме начальниця мріяла позбутися її після того, як Марія застала її з чоловіком. Батьків не було, подруги звикли до її зникнень «ревнивий чоловік», зітхали вони, не вникаючи в подробиці.
Одного разу, коли Тарас відвернувся, вона вдарила його важкою статуеткою. Він впав без свідомості, але дихав. У Марії не було часу перевіряти, чи очне він. Вона знала: якщо прокине
