**Щоденник**
Липневе сонце палило Київ, наче розпечений ковальський молот по бруківці, випаровуючи останні краплі свіжості. Повітря тремтіло над землею, наче самі вулиці задихалися від спеки. Навіть тіні дерев, зазвичай рятівні, тепер здавалися обманом тонкими смужками прохолоди, що не рятували від пекучого полумя. Саме в цей душний полудень Соломія, як завжди, поспішала на роботу, але сьогодні вирішила скоротити шлях через невеликий лісок біля старої траси.
Вона йшла швидко, намагаючись ховатися під рідкими кронами, коли раптом почула дивний звук. Не пташиний спів, не шелест листя. Щось живе, тихе, страждальницьке приглушене скуління, наче хтось благав про допомогу з глибини жаху. Соломія зупинилася. Серце закалатало. Прислухалася. Звук повторився ледь чутний, знесилений, сповнений розпачу.
Вона підняла голову. І побачила.
На висоті майже двох метрів, привязаний за шию коротким повідком до товстого дуба, висів великий пес. Рудувато-коричневий, з потужною грудкою та густою шерстю, він був прикутий до дерева, наче до стовпа ганьби. Лапи ледве торкалися землі. Язик, сухий і темний, висів. Очі великі, вогкі, сповнені болю благали про порятунок. Навколо морди кружляли мушки, а шерсть була зімята, мокра від поту й страху.
Боже хто це зробив?! вирвалося в Соломії.
Вона кинулася вперед, серце билося так, наче хотіло вирватися з грудей. Пес спробував загавкати, але з горла вирвався лише хрипкий, змучений звук ознака того, що він гавкав так довго, що голос його покинув.
Соломія дістала телефон, тремтячими пальцями набрала номер служби порятунку тварин. Відповідь була очікувана: допомога приїде не раніше ніж через годину. Година. У таку спеку це смертний вирок.
Ні. Я не можу чекати, прошепотіла вона, озираючись.
Поруч лежала довга суха гілка. Соломія схопила її, намагаючись дістатися до вузла. Повідець був туго затягнутий, промок від поту й слини. Вона била по мотузці, штовхала, піднімала, доки нарешті після довгих, виснажливих хвилин вузол не послабшав.
Повідець розпустився. Собака впала на землю, наче мішок, важко дихаючи, тремтячи всім тілом.
Тихше, тихесенько, ти в безпеці, шепотіла Соломія, опускаючись на коліна.
Минула хвилина. Друга. І раптом пес повільно, з труднощами, піднявся на лапи. Він похитнувся, але встояв. І тоді вперше задовго його очі засяяли. Він підійшов до Соломії, торкнувся мордою її руки й ніжно, вдячно, лизнув пальці.
Як же тебе звати, мій герою? прошепотіла вона, перевіряючи нашийник.
Але жодних бірок, номерів, контактів нічого. Лише брудна шерсть і сліди мотузки, що врізалися в шкіру.
Через дві години в притулку фонду допомоги бездомним тваринам «Лапа надії» зявився новий мешканець. Пес, який ще тремтів від стресу, але вже пив воду й лежав на мякій підстилці, викликав миттєве співчуття у волонтерів.
Йому треба дати імя, сказала одна з дівчат, гладячи його по спині. Щось сильне. Щось наше.
Лис, запропонувала старша волонтерка. На честь лісового духа, захисника звірів.
Ветеринарка Оксана уважно оглянула пса.
Подивіться на нього, сказала вона, похитуючи головою. Це домашній собака. Доглянута шерсть, чисті зуби, мязи. Його любили. Годували, гуляли, возили до лікаря. Хтось дуже піклувався про нього.
Тоді як він опинився привязаним до дерева, наче злочинець? запитала інша волонтерка, стискаючи кулаки.
Фото Лиси із запалими очима, слідами мотузки на шиї, тремтячим тілом швидко розлетілося соцмережами.
«Хто здатний на таке?»
«Це ж не просто жорстокість це катування!»
«Якщо знайдете того, хто це зробив нехай відповість!»
«Бідний хлопчик він дивиться прямо в душу»
Пости розлетілися тисячами. Дзвінки в притулок, пропозиції допомоги, розслідування. Люди вимагали справедливості.
А тим часом, за сотні кілометрів від Києва, на узбережжі Чорного моря, в Одесі, сімя Шевченків насолоджувалася відпусткою. Олег і Марія лежали на шезлонгах, слухаючи шум хвиль. Їхній син Данило будував піщаний замок, прикрашаючи його мушлями.
Як думаєш, як там наш Рекс? запитала Марія, допиваючи каву.
Та не хвилюйся, посміхнувся Олег. Іван Степанович надійна людина. Рекс його обожнює.
Але все було зовсім інакше.
Іван Степанович, сусід знизу, справді любив Рекса. Собака часто заходила до нього, лягала біля ніг, отримувала ласки. Старий із задоволенням погодився приглядати за ним, поки сімя у відїзді.
Але того злощасного вечора все пішло не так.
Рекс, як завжди, вийшов на прогулянку. Раптом
