Після весілля ми з чоловіком зажили тихо та затишно у нашій хаті у Львові. Все було чудово аж поки не почалися ці дивні дзвінки опівночі.
О другій годині ночі задзвонив телефон. Чоловік прокинувся першим, підняв слухавку й зблід.
Мамо у тебе все гаразд? прошепотів він.
А вона лише спитала:
Сину, ти спиш? Все добре?
Спочатку ми подумали, що їй просто не спалося або стало зле. Я навіть трохи співчувала.
Але наступної ночі все повторилося. Знову о другій. Вона говорила тихо, майже шепотом, і питала те саме:
Сину, ти спиш? Хотіла перевірити, чи в тебе все добре.
Ми почали злитися. Не висипалися, чоловік на роботі ледве тримався. Я все частіше вибухала.
На третю ніч я запропонувала вимкнути телефони. Але о пів на третю хтось постукав у двері. Це була свекруха. Вона стояла у нічній сорочці, боса, без тіні сорому.
Не додзвонилась і злякалася, спокійно сказала вона, заходячи всередину.
Я була в шаленстві. Але чоловік ще намагався терпіти. Він любив матір, хоч і розумів це ненормально.
Так минуло більше тижня. Ми вже боялися настання ночі. Благали її зупинитися Даремно.
Якось я навіть накричала на неї, але вона лише посміхнулася. А коли ми дізналися справжню причину цих дзвінків нас охопив жах.
Тієї ночі ми знову вимкнули телефони. Нарешті хотілося виспатися. Були впевнені свекруха знову приїде.
Але вона не прийшла. Ми здивувалися і навіть відчули полегшення. Я прокинулася бадьорою та відпочилою.
Удень вирішили провідати її. Раптом образилася чи захворіла?
Коли відчинили двері її хати нас обійняв дивний запах Вона сиділа у кріслі, мертва. Телефон у руці. Вимкнений.
Лікар сказав смерть настала близько другої ночі.
І тут нас ніби грім ударив: дзвінків не було, бо вона вже не могла їх зробити. Вона боялася померти сама, відчувала щось а ми виявилися безсердечними.
Завжди відповідайте на дзвінки батьків. Можливо, вони телефонують вам востаннє.
