**Щоденниковий запис**
Сьогодні був особливий день. День, коли я зрозумів, що випадковості не бувають випадковими.
Я, Богдан Ігорович, їхав на дачу до свого бізнес-партнера разом з нареченою на шашлики, які нам запропонували на свято. По дорозі заїхав у супермаркет. Спочатку планував відзначити 8 Березня в ресторані, але Маріанна, дізнавшись про запрошення, переконала мене, що поїздка на дачу буде корисною. Там зберуться впливові люди, з якими вона давно мріяла познайомитися адже вона наречена керівника великого холдингу.
Подарунок для Маріанни я замовив заздалегідь витончене намисто, акуратно запаковане й лежало на задньому сидінні. У магазині вирішив купити пляшку коньяку, а заодно додати до подарунка букет квітів і плитку шоколаду знав, що Маріанна обожнює солодке, хоча завжди виглядає бездоганно.
Підійшовши до полиці з шоколадом, я здивувався майже все розкупили. Залишилися лише дешеві плитки, які Маріанна й так не їла. Але в дальньому кутку, на верхній полиці, побачив останню упаковку дорогого шоколаду саме той, що їй міг би сподобатися. Взяв його і раптом відчув, як хтось торкнувся мого рукава. Обернувся: переді мною стояв хлопчик років восьми, з червоним носом і тремтячим голосом.
Дядечку, будь ласка, віддайте мені цей шоколад! Я хочу подарувати його мамі на свято!
А чому б тобі не взяти інший? здивувався я. Ось, подивись, є інші варіанти.
Мама бачила цей у рекламі, тихо відповів хлопчик. Вона ніколи його не куштувала.
Я задумався, потім посміхнувся і простягнув йому шоколад. Маріанна й так ні в чому не потребує вона звикла до найкращого. А для цього хлопчика цей подарунок, мабуть, дуже багато значить.
Тримай, сказав я. Зі святом!
Хлопчик сяяв від щастя, схопив шоколадку й побіг до каси, не забувши подякувати.
Я пішов за ним. Біля каси побачив, як він висипає на стрічку дрібні монети гривні, дві гривні, копійки.
Тіточко, підрахуйте, чи вистачить у мене?
Касирка холодно окинула поглядом купку монет.
Навіть на половину не вистачить. Забирай свої гроші й відклад
