Щодня жовтий автобус маршруту 318 курсував однією й тією ж дорогою. Водій, спокійний чоловік на імя Борис Шевченко, завжди дотримувався розкладу. Шлях пролягав через просторі поля без заторів, без метушні. Пасажири були знайомі: хто їхав на роботу, хто до міста по справи, а хто просто насолоджувався подорожжю, дивлячись у вікно.
Все було звично. Водій спокійно тримав кермо, у салоні тихо грало радіо. Світило сонце, ранок був ясним. Люди перекидалися словами, дехто дрімав, інші передивлялися світлини у телефонах.
Та раптом нізвідки зявився пес.
Великий, пухнастий золотистий ретривер з блискучим хутром мчав поруч із автобусом, то випереджаючи його, то знову наближаючись, ніби намагався щось сказати. Вуха махали, язик звисав.
У салоні заворушилися. Хтось підвівся, молодий хлопець біля вікна взявся знімати на телефон, жінка в окулярах сміялася:
Дивіться! Пес женеться за автобусом!
Мабуть, шукає господаря, промовив дідусь у кепці.
Але щось було не так.
Пес раптом прискорився, випередив автобус і став поперек дороги, загарчавши. Борис гальмував зі скрежетом, автобус здригнувся й зупинився.
Що коїться?
Чому він так дивно себе веде?
Він не дає нам рушати! вигукнув хтось.
Двері відчинилися, кілька сміливців обережно підійшли до пса. Але він не тікав. Стояв, дивився на них.
І тоді сталося жахливе. Всі зрозуміли, чому пес поводився так дивно.
ГУУУУМ!
Потужний вибух підкинув автобус у повітря. Полумя, уламки, крики. Ті, хто встиг вийти до пса, лишилися живі. Хтось опустився на коліна, хтось закрив обличчя руками.
Вони були за крок від загибелі.
А пес не втік. Він сидів, ніби знав.
Борис, тремтячи, дістав телефон, подивився на те, що залишилося від автобуса, і прошепотів:
Він нас врятував Але від кого? Хто це зробив?
Поліція розпочала розслідування, щоб знайти винних і зясувати, як пес міг передбачити лихо.
Мораль проста: іноді навіть тварини відчувають небезпеку краще за людей. Довіряй інстинктам вони можуть врятувати життя.
