На тихій вулиці, де всі знали одне одного по імені, лише один літній чоловік на імя Василь Кузьменко виділявся з-поміж інших. Він майже ні з ким не спілкувався, рідко виходив із своєї хати, і ніхто не знав напевне, чим він займався чи як утримував себе.
Але одна річ була відома всім із його будинку постійно лунали дивні звуки. То глухе гарчання, ніби хтось дряпав стіни. То крик, схожий на людський, але не зовсім. Особливо страшно було вночі: скигління, виснажливе гавкіття, що лунало день у день. Іноді здавалося, ніби там, усередині, хтось відчайдушно боровся.
Сусіди спочатку терпіли. Потім почали підходити до дверей, стукати, просити, щоб стало тихіше. Хтось навіть залишив записку:
«Будь ласка, зробіть щось із цими звуками. Ми не можемо спати по ночах».
Але у відповідь лише мовчання. Василь відчиняв не завжди, а якщо й виходив, лише кивав, бурмотів щось незрозуміле й знову ховався за дверима.
З часом тривога зростала. Дехто був певний, що він божеволіє. Інші гадали, що в хаті хтось ще живе. Хтось навіть пошепки згадував про якісь недозволені справи. Але правди не знав ніхто.
А одного дня все змінилося.
Майже тиждень ніхто не бачив старого. Двері були замкнені, вікна, як завжди, завішені. Але звуки не припинилися.
Навпаки вони стали ще голоснішими. Уночі лунали скажені вигуки, скрегіт зубів, дряпання по підлозі, рипіння. Ніби хтось або щось намагався вирватися назовні.
На сьомий день мешканці будинку не витримали. Двоє чоловіків піднялися на його поверх і почали настирливо стукати. Ніхто не відчинив. Вони викликали міліцію, яка зламала замок і відчинила двері.
Коли вони увійшли всередину, кров застила в жилах. У хаті було
У кімнаті, насиченій важким, задушливим смородом, лежав мертвий Василь. За словами слідчих, він помер ще тиждень тому. Але найжахливіше було не це.
У будинку було майже двадцять собак худих, знесилених, деякі ледве дихали. Вони бродили кімнатами, а деякі лежали біля тіла, не відходячи від нього.
На підлозі сліди лап, послід, подерта меблі, ознаки бійки між тваринами.
Як зясувалося, старий збирав бездомних собак ховав їх, годував, спав поряд із ними. Вони були його єдиними друзями. Він нікому не розповідав, бо боявся, що їх у нього заберуть.
Сім днів ці собаки сиділи замкнені без їжі й води.
Сусіди довго згадували цей випадок із тремтінням у голосі. А будинок потім стояв порожній ніби відмовлявся забувати свою страшну таємницю.
