О сьомій ранку мене розбудив скажений гавкіт моєї собаки, яка всіляко намагалася витягти мене зі сну, і я побачила щось жахливе.
Цього ранку зі мною трапилося те, що я не забуду ніколи.
Було майно сім. На вулиці ще стояла тиша, така спокійна, що навіть вітер не смів шелестіти листям. Я насолоджувалася рідкісним вихідним, адже зранку була вичавлена, як лимон після святкової гуртовини. Спала мертвим сном, і навіть уві сні все було звично та безпечно.
Раптом я відчула, що щось важке давить мені на груди. Ледаче повіко піднялася, і я побачила свого пса. Він стояв переді мною, упершись лапами в ліжко, і пильно дивився у вічі.
Ну, чого тобі? пробурмотіла я й знову заплющила очі, гадаючи, що він просто голодний або хоче на вулицю.
Але він не відступив. Навпаки почав нетерпляче тупцювати лапами, облизывати мені щоку й тихенько скуголити, наче благав прокинутися. Я все ще не розуміла, чому він так наполегливо мене будить. Коли я ігнорувала його, він раптом гаркнув у саме вухо, потім стрибнув на ліжко й загавкав ще голосніше, різко, з якоюсь тривожною відчаїнкою.
Саме тоді я нарешті розплющила очі і побачила щось дивне. Ось тоді до мене дійшло, нащо пес поводився так незвично.
Я прокинулася і відчула гострий, неприємний запах. Не відразу збагнула, що це. Але через мить мозок ніби прочистився: пахло паленням. І воно ставало все сильнішим.
Я зірвалася з ліжка, серце застукало так, що аж в скронях пульсувало. Вискочила в коридор боса і завмерла.
З вітальні валив густий сірий дим, який уже підібрався до моєї кімнати. А посеред кімнати лютувало полумя воно жерло меблі, тріщало й розкидало іскри, наче злий дух із казки.
Пес стояв поруч, гавкав на вогонь, потім знову дивився на мене, наче казав: «Тікай!».
Я схопила телефон, тремтячими пальцями набрала «101» і, не гаючи часу, вибігла з ним із квартири.
Тільки на вулиці, коли ми вже були в безпеці й я намагалася віддихатися, до мене дійшло: якби не він, я б і далі спала і, можливо, не прокинулася б ніколи.
Пізніше зясувалося, що ввечері я прасувала бігуді й, страшенно втомлена, забула вимкнути праску. Вона залишилася лежати на сорочці. Саме це й стало причиною пожежі.
Я нічого не памятала. Але мій пес він учув дим раніше за мене й зробив усе, щоб я прокинулася.
Якби не він можливо, зараз я б не розповідала цю історію.
