**Щоденниковий запис**
На тісній вуличці старого Подолу раптом гримнув різкий, глухий звук, наче хтось з усієї сили вдарив по залізній блясі. Прохожі здригнулися й озирнулися. Джерело шуму було на виду: на даху білої «Газелі» стояв похилий чоловік з сивим волоссям, міцно стискуючи в руках важку кувалду.
Люди завмерли у приголомшенні жах у їхніх очах зростав із кожним ударом. Бляха під ним прогиналася й тріщала, дах вкрився глибокими вибоїнами, шматки фарби й металу сипалися на бруківку. Лобове скло, ще недавно ціле, тріснуло, а з черговим замахом розлетілося на дрібні уламки. Кожен удар супроводжувався дзвоном металу, глухим лускотом і луною, що розносилася вулицею.
Чоловік щось викрикував слова зливались у хрипкий потік, де чулися лише уривки фраз і зойки, схожі на божевільні благання чи прокльони. Ніхто з перехожих не міг зрозуміти, що він говорив.
Один із них, тремтячими руками дістаючи телефон, подзвонив у поліцію. За кілька хвилин на вулиці завули сирени. Патрульна машина різко гальмувала, і двоє правоохоронців кинулися до «Газелі». Обережно, але рішуче вони зняли чоловіка з даху, вихопивши в нього кувалду.
Коли він опинився на землі, ніхто не очікував, що станеться далі. Чоловік не чинив опору. Він сів на бордюр, обхопив голову руками й почав тихо схлипувати. Поліцейські, намагаючись зрозуміти ситуацію, присіли поряд і почали розпитувати.
Те, що вони почули, приголомшило всіх.
Виявилося, що кілька днів тому його син потрапив у страшну аварію під Києвом. Лікарі боролися за його життя, але марно.
Авто, яке він тепер нищив, було тим самим, у якому загинув його син. Старий не міг дивитися на нього без болю, що розривав серце. Кожна подряпина, кожна деталь нагадувала про трагедію. І от, у якийсь момент, він схопив кувалду щоб знищити цей німий символ свого горя.
Коли він розповідав це, голос йому ламався. Поліцейські мовчали, а в одного на очах виступили сльози.
У той момент ніхто не бачив у ньому хулігана чи вандала перед ними сидів зламаний горем батько, який намагався хоч якось впоратися з нестерпним болем.
Вулицю занурила тиша. Перехожі, які ще хвилину тому спостерігали за сценою з цікавістю, тепер стояли, опустивши очі. А чоловік, витираючи сльози, шепотів, що просто хотів позбутися болю, який щодня гриз його зсередини.
**Урок з цього дня**: іноді людина руйнує не просто речі вона намагається зруйнувати власний біль. І перед тим, як осуджувати, варто спробувати зрозуміти, що стоїть за цим.
