Подружжя впало з мосту прямо в глибоку річку і ледь не потонуло, а потім помітили, що величезний слон повільно підходить до них, щоб
Подружжя багато років мешкало в маленькому містечку, розділеному бурхливою рікою. Колись через неї збудували старий міст, який давно перетворився на руїну, але часом люди все ж ризикували ним користуватися, щоб скоротити шлях.
Того дня Іван і Марічка вирішили прогулятися цим мостом. Під їхніми ногами скрипіли підгнилі дошки, балки хиталися так, ніби ось-ось зваляться. Під ними ревла річка течення було таким сильним, що навіть досвідчені плавці не вижили б у цій каші.
Коли подружжя дісталося майже до середини, роздався тріск. Дошки почали ламатися прямо під ногами. Марічка скрикнула, втратила рівновагу і мало не впала, але Іван в останню мить схопив її за руку. Він тримав її з усієї сили, але міст руйнувався занадто швидко. За кілька секунд обох понесло вниз, прямо у холодну глибінь.
Льодяна вода обрушилася на них. Їх закрутило у вирі. Марічка захлиналася, намагаючись вдихнути повітря, але хвилі знову й знову накривали її. Іван, незважаючи на відчай, не відпускав її руку. Він з останніх сил гріб однією рукою, іншою притискаючи дружину до себе, намагаючись втримати обох на поверхні.
Раптом йому вдалося вчепитися за тонку гілку, що стирчала з води. Він підтягнув Марічку ближче, допомагаючи їй триматися. Так вони билися з річкою кілька довгих хвилин, кричачи та кликаючи на допомогу. Але навколо не було ні душі.
І раптом Іван помітив за спиною рух. Обернувся і завмер. На них йшов величезний слон. Його темна постать височіла над водою, і здавалося, навіть сама річка стихла перед ним. Марічка скрикнула від жаху вони були певні, що це кінець.
Але коли слон нарешті підійшов, сталося неочікуване
Замість того, щоб напасти, він простягнув до них свій могутній хобот. Іван спершу не повірив очам, але зрозумів тварина намагається їх врятувати.
Він підсунув Марічку ближче, і слон обережно підхопив її, а потім і його самого, посадивши на свою спину.
Подружжя сиділи, тремтячи від холоду й страху, але живі. Слон впевнено рушив до берега, розтинаючи потужні течії своїм тілом. Кожен його крок був для них немов рятівним островом.
Коли вони опинилися на суші, Іван і Марічка зіскочили на землю. Вони були в шоці, мокрі до нитки, але живі.
Слон постояв кілька секунд, подивився на них своїми великими, мудрими очима, а потім спокійно розвернувся і пішов у бік густого лісу, ніби й не сталося нічого надзвичайного.
Подружжя так і стояли, не вірячи, що щойно пережили.
