Наша донька Марічка завжди була потайливою, коли йшлося про кохання. Вона розповідала нам про навчання, мрії, навіть про таємниці подружок, але про хлопців жодного слова. Ми з чоловіком жартували, що, мабуть, чекає на ідеальну мить, щоб представити нам когось незвичайного.
І ось ця мить настала. Марічка сказала, що хоче познайомити нас із своїм хлопцем.
Я зранку в неділю метушилась на кухні готувала святковий стіл. Чоловік ходив по хаті похмурий, але я подумала, що це просто хвилювання, батьківське непокоєння.
Коли почувся дзвінок, я посміхнулась і поспішила відчинити двері. На порозі стояв високий чоловік у вишиванці, а поруч сяюча від щастя наша Марічка.
Мамо, тату, знайомтеся це мій коханий, Дмитро, промовила вона з такою гордістю, що в мене на мить стиснулося серце.
Але в наступну секунду я побачила, як обличчя чоловіка змінилося. Воно закамяніло, потім побагровіло.
Ти?! видихнув він. Як ти тут опинився?
Дмитро теж знерухомився, але лише знизав руками:
Я коханий твоєї доньки.
Що?! голос чоловіка затремтів. Геть з мого дому! Зараз же!
Тату! скрикнула Марічка, не вірячи своїм вухам. Що коїться?
Тоді чоловік розкрив жахливу правду про Дмитра.
Стиснувши кулаки, він проговорив:
Ця людина через нього я сидів у вязниці. Він зрадив мене, коли ми були хлопцями. Ми разом втягнулись в одну справу, а він звалив всю провину на мене. Я втратив рік свого життя через нього. Він мій колишній однокласник.
Повисла мовчанка. Марічка дивилася на нас із злістю й розгубленістю:
І що тепер? Він уже не той, що двадцять років тому! Я кохаю його!
Дмитро вийшов із хати. Марічка вибігла за ним, грюкнувши дверима.
Ми залишилися самі. Чоловік важко дихав, руки його тремтіли. Я розуміла його стара рана раптом відкрилася. Але я також розуміла доньку: адже кохання не обирають.
Тепер перед нами був найважчий вибір. Або прийняти цю людину заради щастя Марічки, або ризикнути втратити її довіру назавжди.
