Поліцейський у формі сидить у київському автобусі. Поруч із ним, на передньому сидінні, спокійно сидить його вірна службова собака розумний хасі на імя Бурко. Для пасажирів це вже звичний вид: пес нікого не турбує, спокійно дивиться у вікно, спостерігає за мінливими краєвидами, ніби насолоджується дорогою.
Але раптом, десь посеред шляху, усе змінюється.
Вуха Бурка різко напружуються. Його погляд стає тривожним, ніби він почув щось невиразне, але небезпечне. Спочатку пес тихо поскаржиться, потім різко зривається з місця і біжить до водія.
Службовий пес упирається лапами у панель приладів, тисне мордою до лобового скла і починає голосно гавкати. Гавкіт різкий, тривожний, з гарчанням, наче він вимагає негайної уваги. Він то дряпає лапами панель, то витріщається на дорогу, то знову повертається до водія, наче намагається щось сказати.
Водій автобуса, чоловік років пятдесяти на імя Василь Ковальчук, спершу ігнорує його. Автобус повний людей не можна ризикувати їхніми життями. Він міцно тримає кермо, намагаючись не відволікатися на дивну поведінку собаки. Але чим далі, тим наполегливіше Бурко гавкає, упирається грудьми у панель, гарчить і буквально «тягне» погляд господаря на дорогу.
І тоді водій сам бачить.
Господи! вигукує він і різко давить на гальма.
Автобус зупиняється з пронизливим скрегітом коліс. Пасажирів штовхає вперед, люди кричать від несподіванки, але Василь навіть не озирається. Його погляд прикутий до того, що відбувається попереду.
Перед ними розгортається жахлива картина: масштабна аварія. Кілька машин зімяті одна об одну, деякі перевернуті, інші розбиті на шматки. На асфальті лежать поранені, хтось намагається встати, хтось стогне від болю. У повітрі пахне палаючою гумою і бензином.
Василь розуміє ще кілька секунд, і їхній автобус став би частиною цієї трагедії. Сотні життів дітей, літніх людей, звичайних пасажирів могли б обірватися.
Але першим небезпеку відчув саме Бурко. І якби не його гострі вуха, його інстинкт, його відчайдушний гавкіт автобус міг би врізатися в одну з перекручених машин.
Люди в автобусі усвідомлюють, що щойно уникли лиха. Погляди всіх звернуті на хасі, який і досі напружено стоїть біля скла, не відводячи очей від дороги.
Поліцейський, господар собаки, гладить його по шиї і тихо каже:
Молодець, друже. Ти врятував нас усіх.
