**Щоденниковий запис**
Сьогодні трапилася дивовижна історія, яка назавжди запамятається. Наша компанія вирушила в похід Карпатами гори, які зачаровують своєю красою. Розбили намет біля струмка, розпалили ватру, співали пісні та сміялися. Все було ідеально, допоки хтось не помітив, що Ігор Коваль чоловік років тридцяти пяти зник.
Спочатку всі подумали, що він просто відійшов зробити фото. Але час минав, а його все не було. Тривога почала охоплювати нас.
А тим часом Ігор ішов лісом, тримаючи в руках свій фотоапарат. Його зацікавив незвичайний квіток біля стежки він зупинився, зробив кілька знімків. Коли підвів голову, з жахом усвідомив: стежка зникла. Навколо лише густі хащі.
Гей! гукав він. Я тут!
У відповідь лише тиша. Він йшов навмання, сподіваючись почути голоси або побачити дим ватри. Але чим далі, тим більше блукав. Вода в пляшці закінчилася, їжі не було зовсім. Ліс темнішав, ставало холодніше, а страх зростав.
Години минали, він кликав на допомогу марно. Раптом у тиші почувся дивний звук наче хрипіння чи стогін. Серце закалатало. Ігор очікував побачити вовка чи вепра, але з чагарників вийшла козуля.
Та тварина була в біді: мотузка щільно обвивала її шию й тулуб. Вона металася, ледве дихала.
Боже прошепотів Ігор і обережно підійшов. Спокійно, я не ворог. Допоможу тобі.
Він повільно простягнув руки, намагаючись не налякати її. Козуля хропіла, але не тікала ніби розуміла, що людина хоче допомогти.
Ігор дістав ножа й, проклинаючи товсту мотузку, почав різати. Козуля здригалася, але потроху заспокоювалася.
Нарешті мотузка впала на землю. Тварина глибоко вдихнула й зупинилася, дивлячись на нього.
Все, ти вільна прошепотів він, відступаючи.
І тоді сталося щось неймовірне.
Козуля видала довгий, мелодійний звук, наче клич. Потім повільно пішла глибше в ліс, озираючись, немов запрошуючи його за собою.
Ігор вагався, але щось у серці підказало йти. Він пішов.
Півгодини вони пробиралися крізь гущавину. Він ледве тримався на ногах, але йшов. І раптом попереду заблимали вогники.
Це була ватра. Він вийшов на галявину, де друзі, стурбовані, чекали його.
Ігор обернувся, щоб подякувати козулі але її вже не було. Лише легкий тріск гілок у темряві нагадав, що вона зникла.
Ніби привид. Ніби ангел-рятівник.
