Він постійно повторював одне й те саме імя. Коли ми зрозуміли, про кого йдеться, сльози самі полилися з наших очей.
Здавалося, старий не переживе ночі. Його подих був ледве помітний, кашель виснажував його, губи пересохли від високої температури. Але він усе одно шепотів:
Рекс Рекс
Спершу ми подумали, що це імя близької людини сина чи друга. Обережно запитав:
Хто такий Рекс?
Він ледве промовив:
Мій вірний друг Дуже за ним сумую.
Тоді все стало зрозуміло йшлося про собаку. Я подзвонив його доньці, яка спішила з іншого міста. Коли я згадав про Рекса, вона розплакалася:
Це наш золотистий ретривер, йому вже тринадцять років.
Поки батько був у лікарні, Рекс жив у мого брата.
Ми вирішили влаштувати зустріч. Медсестра допомогла отримати дозвіл лікарів, і за кілька годин двері палати відчинилися увійшов Рекс.
Коли пес побачив свого господаря, сталося щось неймовірне, що здивувало всіх.
Він постійно повторював одне й те саме імя. Коли ми зрозуміли, про кого йдеться, сльози самі полилися з наших очей.
Собака радісно замахав хвостом, очі йому заблищали. Він стрибнув на ліжко й поклав голову на груди Миколи.
Старий вперше за довгий час відкрив очі й прошепотів:
Рекс, ти знайшов її?
Ми переглянулися з донькою. Вона запитала:
Кого «її»?
Відповіді не було. Але в цю мить Микола ніби заспокоївся, його подих став рівним, а пальці міцно стиснули собачу шерсть.
Він уже раз її врятував прошепотів він. У снігу, коли ніхто мені не вірив.
Через кілька днів стан Миколи покращився. Рекс не відходив від його ліжка жодної хвилини.
Одного разу він покликав мене й запитав:
Він постійно повторював одне й те саме імя. Коли ми зрозуміли, про кого йдеться, сльози самі полилися з наших очей.
Ти віриш, що пес може врятувати людину?
Я подивився на Рекса й відповів:
Мабуть, саме це я й бачу.
Рекс врятував не мене, сказав Микола. Він врятував дівчинку з сусідньої вулиці Олену.
Це було тринадцять років тому. Їй було шістнадцять, усі думали, що вона втекла. Але я відчував, що щось не так.
Він розповів, як щодня з Рексом шукали її в лісах і ярах, але ніхто не вірив.
Аж одного разу пес зупинився біля яру й почав гавкати. Під кущем знайшли хустину й замерзлу Олену, яка ще дихала.
Виявилося, що її вітчим з нею жорстоко поводився, і вона намагалася втекти. Її кинули в лісі, і якби не Рекс її б ніколи не знайшли.
Дівчина деякий час жила в Миколи, потім її забрала прийомна родина.
Листувалися, але згодом звязок перервався. А Рекс чекав на неї все життя.
Я розповів цю історію знайомій, і вона знайшла статтю в газеті: «Пес привів чоловіка до зниклої дівчинки».
Було навіть фото.
Я опублікував цю історію в інтернеті без імен, просто розповідь про Рекса, Миколу й Олену. За кілька днів прийшов лист:
Мене звуть Олена. Мабуть, йдеться про мене.
Вона прийшла до лікарні зі своєю пятирічною донечкою. Обережно запитала:
Він постійно повторював одне й те саме імя. Коли ми зрозуміли, про кого йдеться, сльози самі полилися з наших очей.
Пане М.?
Микола посміхнувся:
Рекс, ти знайшов її. Справді знайшов.
З того дня Олена відвідувала Миколу щодня й казала:
Ви завжди були моєю родиною. Дозвольте мені піклуватися про вас.
За дозволом лікарів Микола перебрався до неї додому.
Рекс знову був щасливий у нього був двір, сонце й нова маленька подруга, яка читала йому казки.
Микола прожив ще півтора року у любові й турботі. Коли він пішов, Рекс ліг поруч і не рухався багато годин.
На похороні Олена сказала:
Він постійно повторював одне й те саме імя. Коли ми зрозуміли, про кого йдеться, сльози самі полилися з наших очей.
Микола врятував мене не лише тілесно він повірив у мене. А Рекс знайшов мене двічі.
У її садку зявилася памятна табличка з написом:
«Рекс ангел-охоронець. Добрий хлопець назавжди.»
А внизу дрібними літерами:
«Весь час кликав Рекса. Ми не знали, хто це. Але тепер ніколи не забудемо.»
