Прохожі помітили маленьку дівчинку, яка сама стояла на вулиці, та викликали поліцію вона розповіла, що голоси наказали їй піти, а потім показала на будинок у кінці вулиці.
Ніхто не розумів, звідки вона взялася. Шестирічна дівчинка в елегантній рожевій сукні нерухомо стояла на тротуарі наче вийшла з бального залу.
Люди зупинялися, деякі пропонували їй воду, інші обговорювали виклик соціальних служб. Вона була чистенькою, доглянутою, але мовчала. Аж раптом прошепотіла:
*Я чула голоси*
Натовп здригнувся. Незабаром хтось набрав 102.
Через пятнадцять хвилин приїхав стомлений сержант. Присідаючи, він лагідно запитав:
*Як тебе звуть? Де твої батьки? Чому ти одна?*
Дівчинка підняла очі й відповіла:
*Голоси сказали мені йти*
Сержант завмер.
*Які голоси, дитинко?*
Вона запнулася, потім додала:
*Я була за дверима Спочатку крики Потім вони сказали: «Іди, інакше буде страшно».*
З очей сержанта зникла втома.
*Де твій дім?*
Дівчинка мовчки вказала на будинок у кінці вулиці з виглядом звичайного, спокійного житла.
Офіцер підійшов. Двері були напіввідчинені.
У вітальні лежала мертва жінка.
Пізніше зясувалося: батько, охоплений сліпою лютью, вчинив жахливий злочин.
Дівчинка чула матеріні крики, підійшла до дверей, але не увійшла.
Серед пекла вона почула батьків голос:
*Біжи*
Це була його остання спроба врятувати її.
Та він не знав вона вже відчула все.
Тому пішла.
У світлій сукні, самотня, вона йшла вулицею, сподіваючись, що хтось її врятує.
Хтось почує.
І хтось почув.
Вона вижила. Не завдяки батькові, а попри нього.
