Собака не відходив від порогу моргу, ніби відчував, що за тими дверима хтось намагається повернути до життя його господарку. А той «хтось» був не звичайним лікарем.
Сьомонку, трохи потерпи, скоро закінчу, промовив Василь Андрійович у телефон, намагаючись звучати якнаймякше. Не нудьгуєш там без мене, гаразд?
Він акуратно поклав слухавку й усміхнувся. Зовні він виглядав суворим: різкі риси обличчя, важкий погляд. Але всередині був зовсім інший. Він знав, що онук вже самостійний Сьомонок навчився дивитися фільми, читати книжки, готувати прості страви: макарони по-флотськи чи омлет. Але інколи хлопчик дзвонив і казав, що сумує Василь розумів, що це гра, дитячий спосіб виразити почуття, але серце все одно мякшало. Він відігравав свою роль: заспокоював, втішав, просив не журитися.
Два роки пройшли з того часу, як Сьомонок жив із dziadkiem. Два довгі роки болю, втрат і поступового відродження.
Він памятав той день, коли привіз хлопчика додому. Тоді здавалося, що світ розсипався. Сам він ледве стояв на ногах, немов кілька разів помер і воскрес, але вибору не було. Єдине, що залишилося після трагедії шестирічний хлопчик із порожнім поглядом.
Трагічна ніч, коли батьки Сьомонка син Василя, Міша, та його молода дружина поверталися з гостей. Вони замовили таксі, але під самим будинком у їхню машину врізався інший автомобіль на шаленій швидкості, за кермом був пяний юнак. Удар був жахливим. З усіх вижив лише Сьомонок. Крихітний, наче зламана іграшка. «Як?» дивувалися рятувальники. «Янгол прикрив його крилом». Авто розірвало на шматки, а хлопчик вийшов майже неушкодженим подряпини, можливо, від витягування з уламків.
Дружина Василя пішла з життя давно коли Міші було шістнадцять. Потім дідусь став опікуном сина, а згодом і онука. Після смерті рідних Василь майже втратив волю до життя. «За що? Чому це сталося з нами?!» Але одного дня він подивився в очі Сьомонка порожні, як зимове небо і зрозумів: якщо здасться зараз, хлопчик залишиться зовсім сам. А цього він не міг допустити.
Місяці минали. Лише через півроку Сьомонок почав поводитися як звичайна дитина: мовчазний, задумливий, але вже схожий на себе. Василь повернувся до роботи. Спочатку з хлопцем сиділа сусідка Ніна Петрівна добра жінка з материнським серцем. Допомагала, піклувалася. Коли Сьомонок став самостійнішим, заходила лише інколи нагодувати, запитати, як справи.
Ніна була чудовою, але одна її риса дратувала Василя вона намагалася його одружити. Постійно приводила якихось жінок, кидала натяки.
Ну що, Васю, жодна не сподобалася? запитала вона одного разу.
Тоді він зрозумів жарт. Засміявся:
Ти, Ніно Петрівно, хочеш мене віддати заміж?
Вона зніяковіла:
А що тут смішного? Чоловік молодий, здоровий, а все самотній Не годиться! Міг би комусь щастя принести!
Василь пообіцяв «дивитися на жінок», аби сусідка відстала. Але Ніна була не єдиною інші жінки теж почали залицятися. Його це так злило, що він пішов з лікарні перейшов у морг. Можна було зрІ з того дня вони жили разом Василь, Сьомонок, Марина та Приятель знаючи, що найважчі випробування вже позаду, а попереду їх чекає ще багато щасливих років.
