Собака не відходив від порогу моргу, наче відчував, що за тими дверима хтось намагається повернути до життя його господиню. А цей «хтось» був не звичайним лікарем.
Сьомочку, трохи ще потерпи, майже закінчив, промовив у телефон Василь Андрійович, намагаючись звучати якнайніжніше. Нудно без мене?
Він аккуратно поклав слухавку на стіл і посміхнувся. Зовні він виглядав суворим: різкі риси обличчя, важкий погляд. Але всередині був зовсім іншим. Він знав: онук вже вміє справлятися сам. Сьома навчився дивитися фільми, читати книжки, готувати прості страви макарони по-флотськи або омлет. Але інколи він дзвонив і казав, що сумує І хоч Василь розумів, що це така гра, спосіб виразити почуття, його серце все одно розтавало. Відіграючи свою роль, він заспокоював, розважав, просив не сумувати.
Два роки минули з того часу, як Сьома жив із дідусем. Два важкі роки, сповнені болю, втрат і поступового відродження.
Він памятав той день, коли привіз онука додому. Тоді йому здавалося, що світ розсипався на шматки. Сам ледве тримався на ногах, наче кілька разів помер і воскрес. Але вибору не було єдине, що лишилося після трагедії, шестирічний хлопчик з порожнім поглядом, загублений у своїх думках.
Трагедія сталася тієї проклятої ночі, коли батьки Сьоми син Василя Андрійовича, Міша, і його дружина поверталися з гостей. Вони замовили таксі, хотіли просто дістатися додому. Але прямо біля підїзду в їхню машину врізався інший автомобіль на шаленій швидкості, за кермом якого був пяний юнак. Удар був жахливим. З трьох людей вижив лише Сьома. Крихітний, немов зламана іграшка. Як він вижив? Це було диво. Навіть рятувальники, бачені на все, лише похитували головами: «Янгол-хранитель укрив його крилом». Авто рознесло на шматки, а хлопчик вийшВони жили разом, кожен день дякуючи долі за цей несподіваний подарунок дружбу, котра почалася зі слів маленького хлопчика й собаки, і переросла у щось більше, ніж будь-хто міг уявити.
