Кілька тижнів тому я зустріла чоловіка. Привабливий, уважний, ніжний наче зі сторінки роману. Дарував квіти просто так, писав теплі повідомлення зранку, доглядав із затишком. Я була певна це він. Моя людина.
Ми вже бачилися у нього вдома, тож коли він запропонував зайти до мене, я погодилась. Живу сама, окрім мого пса ласкавого та тихого, який ніколи не гавкав навіть на поштовика.
Але коли ми зайшли у двір, пес збожеволів. Гавкав, притискав вуха, стрибав на місці. Я зніяковіла. Такого не було ніколи.
Йому не подобається твоя аура, пожартувала я, щоб розрядити атмосферу.
Він нервово посміхнувся.
Може, забереш його? Раптом вкусить… промовив він.
Не бійся, він не такий. Мабуть, не подобаються твої парфуми, відвела пса в будинок і замкнула на кухні. Але він не заспокоївся дряпав двері, вив, немов відчував загрозу.
Мій хлопець сказав, що йому некомфортно, і… пішов.
Після цього він зник. Не відповідав на дзвінки чи повідомлення. А через тиждень я дізналася жахливу правду і тоді зрозуміла, чому мій пес так поводився
Через кілька днів я побачила його в новинах. Його заарештували під дією наркотиків він збив людину на переході.
Я тремтіла, тримаючи телефон. Одне питання не виходило з голови: що було б, якби пес не відчув небезпеку? Якби він залишився? Якби я заснула, а він опинився у своєму спотвореному світі?
Відтоді я більше не сумніваюся в інстинктах тварин.
Іноді вони знають набагато більше за нас.
